** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина : новини ::11.04.2010


НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ

11 квітень 2010 року

Пошук в новинах   

  
суспільство

ОСЬ ТАКІ РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ...


 


Нещодавно прочитав інтерв`ю всесвітньовідомого художника Івана Марчука. Завжди цікаво знати як бачать Україну великі постаті сучасності. Про безлад в Україні, а про це, зокрема, говориться у вищезгаданому матеріалі, говорити не варто. Скажу про місто, в якому живу. Чи не відстає, чи не плентається в хвості держави в тих "досягненнях", що так прославили Україну, наш Сокаль?


Приміром, сокальський посадовець може загарбати землю в сусіда і за це ніхто не покарає його. А скривджений, звернувшись в суд, не побачить правди. Маємо депутатів, але вони на такі "дрібниці" уваги не звертають. Звичайно, якщо порівнювати зі Львовом, то це дрібниця, не варта уваги. Там кабінети "засівають" мільйонами.


Ось дещо інші трафунки. Йшов ввечері сокалець від сестри додому. По дорозі мав нещастя з кимось зустрітись. Вранці його знайшли мертвим. Рідні були впевнені, що він помер насильницькою смертю. Експерти ж зафіксували смерть від алкоголю. Його сестри тіло небіжчика на повторну експертизу до Львова не повезли. Проходить два роки. Новорічної ночі стражі порядку б`ють до смерті жителя Жвирки. Експерт знову, не моргнувши оком, дає висновок: раптова зупинка серця. Хоча він міг би й уточнити, чому воно зупинилось. Забракло совісті. Цей покійний чоловік мав також сестру, яка не повірила цій писанині. Повезли до Львова. Там встановили істинну причину смерті. Можливо, обом нещасним експертний висновок робив той самий фахівець? Шкода, але сокальчани не знають свого "героя". Чому він пише брехню? Чи завдяки цьому піднявся по службовій драбині? Цим би мали зайнятись відповідні органи. Хоча, якщо згадати, на якому місці Україна по корупції, то все зрозуміло.


Є в Сокалі начальник, після відвідин кабінету якого хочеться якнайшвидше вийти на свіже повітря. Навіть мати шести дітей, побувавши в нього на прийомі, писала в газеті, що він порадив їй думати галовою. А це ж героїня! Вклонитись їй треба було! Цього начальника можна бачити в церкві. І допам`ятника Шевченку несе вінок. Любити Бога, Україну, Шевченка легше, ніж конкретну людину. Настав час покаяння. Покаймося. Любімо один одного.


Живемо в XXI столітті, а я ще не прозів телефон. Очікую своєї черги більше двадцяти років. Два рази заходив дізнатись, чи вже підійшла моя черга. Ввічлива пані радила шукати стовпи та кабель. Наче стовпів на вулиці Львівській бракує. Скільки буде коштувати, запитав я? У відповідь - мовчанка. Така ж розмова відбулась і вдруге. Якось зайшов до знайомого високопосадовця. Розповів про свої пригоди, хабаря хочуть, констатував він. Зараз в мене вже є телефон. В кишені.


Всі ці придибенції спеціально не вишукував, щоб когось очорнити. З таких фактів, на жаль, складається наше життя. Оглянімось довкола. Скільки молодих людей покинули Україну. Скільки дівчат і жінок за кордоном вийшли заміж. Забирають своїх дітей. В нашій неньці-Україні світло, яке ніби й з`явилось в кінці тунелю, виявилось недосяжним, а тунель -безконечним. До речі, п`ять моїх племінниць також за кордоном. А чи повернуться? Одна там вийшла заміж, інша - дітей забрала. Третя ж після четвертого курсу медінституту, навчаючись "на відмінно", там закінчила університет і вчиться далі. Ще одній по закінченні медінституту за робоче місце у Львові треба було викласти дві тисячі зелених. Позаторік вона приїздила до Львова довідатись, чи, бува, щось не змінилось. Звичайно, змінилось. Кабінет стоматолога у Львові вже тягнув на десять тисяч доларів. За кордоном вона працює за фахом. Туди ж забрала двох дітей.


Такі ось реалії сьогодення, шановні наші посадовці, керманичі, слуги народу. Безперечно, ви заробите свої високі пенсії. Діточок своїх прилаштуєте. А що ж далі?


Тривожно, що така людина, як Іван Марчук, у віці 74 роки знову покидає Україну. "У дурдомі жити не хочеться", - сказав він.


Василь НАЗАРУК, ветеран праці,


м. Сокаль. 9 квітня 2010 року


Газета
"Голос з-над Бугу"

якщо Ви хочете додати, заперечити чи обговорити
напишіть адміністратору: заповніть HTML форму

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
16:53, 29 березня 2024 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
+380686916567