освіта
Журавлиним ключем до колишнього приміщення Сокальського педучилища, а нині Сокальської школи-інтернату, котра вже вп"яте гостинно відчиняє свої двері перед першими господарями цього навчального закладу, як до рідного гнізда, злітались посивілі лелеченьки на відзначення 100-річчя спорудження Сокальської семінарії, з якої усе розпочиналось. Саме у 1910 році семінарія перейшла у власний будинок, в якому сьогодні розміщений спальний корпус школи-інтернату. У цьому ж році директором призначили Володимира Коцовського, котрий разом з професором о. Огоновським був співавтором малої граматики української мови. В час воєнних лихоліть Першої світової війни, 1 серпня 1914 року, австрійські війська зайняли будинок, а згодом війська російські розташували там шпиталь. Навчання було перерване. Проте в листопаді 1918 року, після проголошення ЗУНР, відновлено роботу семінарії і директором призначено о. Захарія Лехицького. А студенти-семінаристи склали присягу на вірність Західно-Українській Народній Республіці. Та недовго тішились українським навчальним закладом майбутні вчителі, у період міжвоєнної польської окупації проводилась добре спланована полонізація. Чимало студентів семінарії були репресовані польською владою. Не менш репресоване було студентство педшколи, а згодом педучилища, після приходу перших, а потім і других "совєтів". Та все ж цей навчальний заклад працював плідно аж до 1958 року і випустив когорту вчителів початкових класів, котрі не одному поколінню учнів передавали свої знання. Отож, поколінню учнів передавали свої знання. Отож, того весняного дня вони зійшлися разом у стіни рідного навчального закладу.Правда ряди їх поріділи, бракувало погляду багаьохьох очей, їх усмішки, сердечного слова. Бракувало, аж до щему у серці... А ті що змогли, нехай навіть з паличкою, то прийшли і приїхали, щоб побачитись (можливо й востаннє), щоб наговоритися, згадати і навіть поспівати. І дивлячись на осередок організаторів, таких веселих, щасливих, ініціативних і життєрадісних, і не скажеш, що цим людям вже далеко за шістдесят.
Ще перед самими урочистостями колишні студенти оглядали виставку вишиванок: сорочки, серветки, картини - це творіння рук і душі художньої майстрині Марії Савчин.
Заходжу в зал, а там стільки знайомих облич, незважаючи на похмуру, дощову погоду, таких радісних, світлих, одухотворених. Бо вони знову зустрілися, десь у минуле відійшли роки... І ось на середину зали виходять ведучі: Галина Шпак (донька колишньої студентки педучилища Любові Ващук) та колишній випускник, нині доцент університету Збройних сил України Богдан Козярський. Щирим поетичним шевченковим словом звернулися до своїх друзів. Сердечно привітали трьох викладачів педучилища, які прибули на зустріч: Захара Гнідця, Івана Романяка та Анатолія Уханьова. Оплесками подякували за привітання, яке передав колишній завуч педучилища Зиновій Стоницький, котрий попросив своїх колишніх вихованців не полишати задуму відновлення педучилища у Сокалі. Про віхи становлення Сокальської вчительської семінарії розповів випускник педучилища 1957 року, історик Олексій Сидор. Поетичними рядками звернувся до своїх вихованців викладач Захар Гнідець. Про студентські роки пригадали у віршованій формі Богдан Коз ський та Ніна Рай. Із заключним словом до всіх присутніх звернувся голова Братства студентів Сокальського педучилища Богдан Кручкевич.
Але ж що то за свято без пісні! Зі сцени лунали чудові українські пісні, які дуетом виконували мама і донька - Любов Ващук та Галина Шпак. З в"язанкою співанок виступали посивілі хористи, колишні випускники педучилища. їх дружно підтримували і інші присутні у залі. На сцену вийшла внучка Богдана Кручкевича Орися Мигаль, нині студентка коледжу, а тоді, на першому з"їзді студентів педучилища, ця нині вродлива юнка була ще зовсім дитям. Тим не менше, її спів був таким же щирим і сердечним, як і тоді. Не оминули свята і нинішні господарі цього приміщення - учні та вчителі Сокальської школи-інтернату. Вони подарували чимало гарних хвилин присутнім у залі. Опісля, вже традиційно, колишні випускники Сокальського педучилища біля пам"ятника Т. Шевченку заспівали "Заповіт".
На першу зустріч, а це було у 2002-му, прибуло 136 випускників, у цьому році - шістдесят. Найчисельніше товариство - випускників останнього, 1958 р. випуску. Найстаршою випускницею на цій зустрічі була колишня студентка другого випуску, 1946 року, Сокаль-ського педучилища Ярослава Іванець.Так, "зорепадом летять, роки", але допоки вони разом, допоки збираються, то зорепад їх ще не погас.
4 червня 2010 р. Оксана ПРОЦЬ
Газета
"Голос з-над Бугу"
якщо Ви хочете додати, заперечити чи обговорити напишіть адміністратору: заповніть
HTML форму
НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ
