** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина : новини ::18.09.2006


НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ

18 вересень 2006 року

Пошук в новинах   

  
анонс :: центр

У редакцію прийшла світловолоса, голубоока, із приємною усмішкою мила дівчина. Якби не її легкий акцент, який помітиш не зразу, ніхто б не сказав, що це американка. Елізабет Балтаро, так звати цю чарівну незнайомку приїхала в Сокаль як волонтер Корпусу Миру із міста Омага, штат Небраска. Уже два роки вона навчає наших дітей англійської мови у СШ №3 та співпрацює з різними організаціями у місті, насамперед з молодими лідерами БФ Сокаль-«Карітас», молодіжним клубом «Мрія», Сокальською агенцією регіонального розвитку, районною бібліотекою ім. В. Бобинського.

Нині важко повірити, що Ліза (так звуть її знайомі), коли приїхала до Києва, не вміла розмовляти українською. Та бажання пізнати українців, їх звичаї та, мабуть, наполегливість допомогли їй опанувати нашу мову. І нині вона вільно говорить українською та з усмішкою згадує про прикрі випадки, які трапились з нею через незнання мови. Ось один із них. По приїзді до Києва вона декілька днів проживала у селі Миронівка, що на Київщині. Боялася, що господиня не зрозуміє, бо не знала як сказати те чи інше українською. Та з допомогою жестів та словника вони порозумілися.

Елізабет Балтаро багато подорожує. Уже побувала в Польщі, Австрії, Чехії, Німеччині, Франції, Румунії, Еквадорі, Швейцарії, Англії, а тепер й в Україні. У неї особливе ставлення до Італії, адже там народилася. Вона мріє побачити світ. Це бажання підтримують її рідні, особливо батько, який є італійцем за походженням, а за фахом—лікарем.

Дівчина закінчила Гілфордський університет, вивчала філософію та мистецтво. Знає три мови: англійську, італійську, іспанську, а відтепер й українську. Працювала в крамниці менеджером, продавцем. А по вечорах викладала англійську мову для емігрантів. Серед них було чимало білорусів, мексиканців, африканців.

А якось задумалась: чому не спробувати себе в ролі волонтера? Й подала документи в Корпус Миру, а згодом отримала дозвіл.

Нині в Україні працює майже 300 волонтерів, це значно більше, ніж в будь-якій іншій державі, хоча вони є в 70 країнах світу. Це можливість набути досвіду, побачити світ, пізнати іншу культуру та мову. Волонтерами, як правило, стають молоді люди або ж пенсіонери, яких не обтяжують сімейні проблеми.

— Коли приїхала на Україну, я майже нічого не знала про вашу країну, — розповідає дівчина. — Не знала ні мови, ні культури, ні ваших звичаїв. Мені було цікавим відкривати для себе все крок за кроком. Спершу я дивувалася, як можна лише краплею плину вимити гору посуду, коли в Америці для цього потрібно майже пів пляшечки. Навчилася жити економніше і вміти переборювати труднощі. Як варити українські страви, зокрема червоний борщ, гречку, смажити налисники з сиром, які мені дуже припали до смаку, їх буду готувати вдома для своїх рідних. Боялась ввечері впасти в неприкриті люки.

Ще мені завжди щастило на добрих людей. І у вашому місті я потрапила у хороший вчительський колектив, де панує атмосфера доброзичливості та поваги.

Сокаль припав до душі, хоч і маленьке місто, яке можна перейти з одного кінця в другий за півгодини. Приємно мене вразила гостинність сокальців, які часто запрошували мене у гості. Я багато спілкувалася із дітьми. З ними одразу знайшла спільну мову. Ваші діти дуже розумні та чемні, мріють чогось досягти у житті. Вони багато чого мене навчили. Я дуже рада, що потрапила в Україну.

Дівчина є дуже комуні¬кабельною, охоче розмовляє з сокальцями у крамниці, на ринку, пошті та школі. Спершу ніяковіла, як у неї запитували, як ваші справи? Відповідала за звичкою, що все добре. Та зрозуміла, що тут люди просто переживають за неї. Вона вважає, що українці є значно щирішими, ніж американці, які ховають за широкою усмішкою байдужість. У Америці не прийнято у нікого питати про ціни та зарплату, а тут це нормальне явище. Ніхто нічого не приховує. 5 грудня Елізабета повертається додому. Та каже, що у неї залишилося незабутнє враження від перебування в Україні. Вона стала свідком помаранчевих подій на Майдані у Києві. Бачила як українці змінюються просто на очах. Це, на її думку, найважливіше, що могло статися за 15 років — змінилась свідомість наших громадян.

—У Сокалі я маю багато друзів. Тому з сумом залишатиму це місто на березі річки Західного Бугу,— каже Елізабета. — Та сподіваюся, що ще зможу приїхати сюди й зустрітися з ними. Американці дуже мало знають про Україну, але після Помаранчевої революції вона привертає до себе чималий інтерес. Тож волонтерка має запрошення прочитати декілька лекцій про нашу країну у навчальних закладах рідного міста. Приємно, що розповідаючи про Україну, вона згадуватиме й наше маленьке місто, показуватиме світлини із його історико-культурними пам’ятками та ділитиметься враженнями про своє перебування у Сокалі.

Любов ПУЗИЧ.

Газета
"Голос з-над Бугу"

якщо Ви хочете додати, заперечити чи обговорити
напишіть адміністратору: заповніть HTML форму

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
13:17, 28 березня 2024 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
+380686916567