** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина : новини ::07.05.2018


НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ

7 травень 2018 року

Пошук в новинах   

  
історія

  • могила  Софії, старшої доньки Клари Маєвської у м.Сокаль (старий цвинтар)
  • могила Софії, старшої доньки Клари Маєвської у м.Сокаль (старий цвинтар)

    Одна з багатьох.
    Клара з Рейгерів Маєвська.

            7 квітня 1909 року відійшла у вічність одна  з великих постатей матрон польських , жінка загартована болем і терпінням , готова пожертвувати своїм спокоєм заради самовідданої праці котрій , як громадянці вірній дочці Вітчизни , яка зробила вагомий внесок у нашій історії.

            Клара з Рейгерів Маєвська народилася в роках боротьби за свободу , в 1831 році . І ці героїчні битви , і сила жертовності стали для неї дороговказом на дальше її життя. Тільки чотири роки перебувала в родинному колі , бо після смерті батька Яна Рейгера , який очолював комерційний банк в Бродах ,  син Мацей Рейгер , котрий окрім дому комерційного в Бродах заснував контору в Кракові куди переїхала Клара і  була віддана на виховання до матері батька , яка мешкала довший час в Кракові. Не весело жилося  Кларі в домі бабусі , яка була по характеру строгою і не могла замінити дитині мами.

            Дала Кларі освіту , створила умови , але не змогла віддати свого серця. Проблиском радості для малої дівчинки було щорічні поїздки до своєї мами і родичів в Бродах , в Кракові час родинного кола їй заміняв дім професора Естрехера  з дітьми якого: дочка Марія пізніше по одруженні Дунаєвська і сином Каролем , відомим бібліографом і літератором , який розраховував  на неї до останньої хвилини життя , як найсерйозніший стосунок і опираючись на на спогадах молодості і взаємної приязності , а потім справ для Батьківщини якій Клара цілу душу свою віддала. Випадки які розгорнулися перед її очима зробили її сильною і в молодій її душі почалися переміни.

            І ця дівчина з німецької родини , якої походила під впливом подій років 1846 і 1948 стає палкою патріоткою , дивлячись на тих котрі брали участь в організації , дивлячись на емісарів з еміграції , які повертались. Створюється новий ідеал Польщі , в домі родини Янішевських разом з іншими панами , як Полячка вона самоутверджується , яка любить своєю душею і поривами молодого серця — свою Батьківщину.

            Минали роки 1846. Болючі випадки і різні негаразди відбилися відлунням  в серці молодої дівчини. Загартовувалась біллю , загартовувалась терпінням . Хорошою школою для майбутньої її діяльності стала праця в будинку сиріт( сироти тарновські). Очима повної люті дивилась на те , як селянки виносили на Краківські торги повні кошики срібла і клейнодів крадених для перепродажу. Але її дух на цьому тільки міцнів.

            Настали хвилини  спокою  і такі часи які панують перед бурею . Відносний спокій і тиша  відносна.

            В 1853 році вийшла заміж Клара  за Томаша Маєвського , який походив з родини краківських міщан . Чоловік її займав посаду архітектора навчальних корпусів в Кракові. Здавалось щастя їй почало посміхатись коли на плечі спав страшний удар. Так по чотирьох роках одруження помер її чоловік і залишилась вона сама зламана болем з двома малими дівчатами Софією і Стефанією. Як птах викинутий  з родинного гнізда, серед розпачу перебувала , ще деякий час в Кракові, а по тому коли її брат Сигизмунд  закінчивши навчання на лікаря осів в Сокалі , відразу після цього вона зі своїми дітьми виїхала до Сокаля де по тому їх виховувала , тут вона зустрілась зі своєю матір`ю  Жустиною , яка після повторного увдовіня з двома дочками (  від другого шлюбу) приїхали на проживання до Сокаля.

           Кілька років проминуло  на мирній праці , де формувалось воля , душа і серце . Могла ви йти повторно заміж , але вона не хотіла себе сковувати подружніми обов`язками живучи лиш для дітей і родини .

           Підійшли часи перед повстанські ; Маєвська розширила кругозір своїх справ маючи обов`язки у власному домі  і  в родини , займалась також різними громадськими справами. Будинок її в Сокалі стає віссю руху освіти і патріотичної діяльності. Через свою сестру стає до лав ,, Клавдинок “ виконуючи всім серцем обов`язки який цей патріотичний союз , який був таємно створений в 1858 році молоддю 17 літною Юлею Держановською  і молодшими від неї Вандою Дидовською і Софією Романович , покладав на її членів і як звучали правила цього союзу на честь героїчної Клавдини Потоцької , які називали себе “Клавдинками “ ішли в люди будили в середині суспільства свідомість і були вірні своєму гаслу “ Батьківщина наука і чесність “. Озброєні чорним маленьким хрестиком з розп`яттям Христа , який висів високо на шиї , щоб було видно усім молодим патріоткам і слугував знаком розпізнавання між членами союзу. До здивування мешканців Сокаля відкриває двері у свій дім кожному до чийого серця дійшло слово “Батьківщина” вона багато працює не шкодуючи себе.

          Робить теж саме , що робиться зараз для освіти людей — робить , ще більше бо порівнює працю освітню з людьми з справами милосердя.

          Відвідує хворих , втішає засмучених і рада людям , які приходять до неї до дому. Проявляє до себе прихильність міщанства і  простих людей , вступає до костьольного братства    і в її будинку засновується школа для неграмотних , а також відкрита нею у перше за весь час читальні  для простого люду у 1861 році , а книги були прислані через Софію Романович від , якої від якої і появилась сама ця ідея , яка була розбуджені під плином кореспонденції в “дзенніку  літерацьким” написаним через Хоцішевського , позичає і привозять зі своїми  сестрами  Штурм раз у неділю певну кількість . Роздуми , популярно наукові , або на духовну релігійну тему , читання для жінок , дівчат і молоді міщанської , було для малих дітей , збираючи навколо себе щораз більше охочих , які би хотіли отримати більше пізнання скинувши з себе старі стереотипи.

           Розуміє Маєвська вислів “якщо люд не буде наш то Польща нашою не буде”. Прокидається життя і росте дух . Заохочені її прикладом , молоді жінки , а також жінки з місцевої округи ідучи дорогою її думок створюють у своїх домівках школи для навчання і це охоплює околиці Сокаля , роблячи для людей і вірячи в серця тих хто видавався , ще недавно зовсім незнайомими.

           Вибухнуло повстання . Дім Маєвських , в якому мешкали одні жінки і діти був найменш до підозри , стає центром руху повстанського .  Як і всюди в домах овіяних духом патріотичним виготовлялись тут бандажі  у виготовленні , яких  приймали участь навіть діти , розуміючи значення таємної справи.  Ще він став домом для емісарів , повстанців які прибували під покровом ночі і на яких тут чекала їжа , слово потішне і відпочинок. Які отримували постійно і без перерви. Сюди надходили таємні розпорядження , тут розвивається організаційна робота. Перші сутички зіткнень в часи повстання спричинили потребу утворення шпиталю для поранених в Сокалі . Шпиталь цей був утворений  при монастирі ОО.Бернардинів , а на її чолі стала Маєвська  і попри нещасть особистих , які неї звалились не залишила своєї посади до кінця існування шпиталю , котрий пізніше зі Сокаля поблизу села Валівки( Валявки ) був перенесений .

           І дивно та молода 32 літня жінка , не обмежує себе ні в чому , вона дає собі ради з тим шпиталем . Вона вкладає всю свою душу , бажання так сильно працювати , як тільки це можливо цілий час його існування. Багато людей проходить  повз її очі , поранені , здорові  , ті , які тут переховуються , щоби уникнути переслідування , емісари , люди різних характерів і темпераментів проходячи через цей шпиталь , як в калейдоскопі. І деколи виникали сварки і бійки між ними , але тільки одним поглядом вміла Маєвська їх заспокоїти . Не страх а повага до неї вгамовували збурені неодноразово думки . Молодий  керівник повна самовіддачі , падаючи деколи від знесилення , але завжди підтримували її шануючи і поважаючи . А праця була не легкою. Потрібно було до кожного випадку приглядатись , подумати , як прогодувати поранених людей і без перепочинку займатися іншими важливими справами і в день і в ночі приймаючи нові накази і бути посередником в організаційній роботі. Приймалися кур`єри  з депешами через будинок шпиталю . З того часу починається співпраця Маєвської з Теофілою Петровською  кур`єром Ради Народової а також і з іншими людьми , котрих в праці їхній підтримувала і полегшувала.

               Тягар , який носила на своїх плечах був важкий. Дивилась на народну трагедію , дивилась на трагедію тих військових відділів спокійно , як личить тим хто життя своє і душу віддав заради Батьківщини . І з тим роздираючим спокоєм змогла знести  смерть своєї старшої дочки Софії , котра простудилась відвідуючи свою матір  в шпиталю, захворіла на запалення легенів і попри лікування за два тижні померла. Занесли її до гробу , як сама того хотіла на плечах повстанців , розуміючи історію теперішнього часу. А мама по тій одній єдиній перерві в своїй праці патріотичній повернулася на свій пост до шпиталю , щоби лікувати чужі рани , давати їм допомогу , котрі по таких тяжких боях самі собі не могли дати ради .

            Витримала до кінця. А коли повстання занепало , повернулась у затишок домашнього життя , присвячуючи знову суспільній праці. На тому   не закінчилася історія зв`язана з повстанням в її житті. Відбилося воно ехом голосним коли в її шопці біля дому знайдено скриню з набоями , які походили з часів повстання. Її зрадив повстанець , котрий колись допомагав ту скриню закопувати , який був з арештований на Буковині , яке його прізвище не відомо.

            Проведено обшук , будинок Маєвської був оточений військовими і що характерно , що мешканці Сокаля яким було наказано розкопати землю не виконали наказу. Цей момент є свідченням , що діяльність Маєвської не пішли на марно “ зерна , які були засіяні по між міщан Сокаля дали свої добрі плоди “ .  Постановлено Маєвській посеред сурової зими їхати до Львова до воєнного трибуналу.

           Повернулась до Сокаля ,обвинувачення були зняті ,повернулась на кілька років , щоб потім поїхати до Львова за ради виховання своєї дочки. Виїжджала прощаючись з жалем , а натовп людей проводжав її аж до пам`ятного хреста що у селі Завишня , тим самим  давав довід про прив`язання до неї і розуміння того , кого втрачають . Люди плакали , бо розуміли , що Сокаль втрачає і втратив її . Бо це від`їжджає вірна засадам  Клавдинок “Батьківщина , наука , честь “ , вірна  громадським обов`язкам , пожертвувала свій дім для міста Сокаля на дитячий будинок школу. Вона давно планувала створення на цих теренах шкільних таких закладів. Ото ж керівництво Сокаля  так довго могла користуватись цим дарованим будинком доки там буде працювати нею створена школа і доки нею будуть опікуватися Св. сестри Феліціянки.

           Вони , згідно умови  в день  святої Софії , а саме так носило ім`я новоствореної школи , на пам`ять померлої під час повстання старшої дочки Клари Маєвської, мали бути зі своїми вихованками на могилі померлої.

           Місто Сокаль , якому було надана та фундація зобов`язало надати їй 31 жовтня 1869 року звання почесного громадянина . Минали роки , а Клара Маєвська так приховувала ту  відзначену заслугу , що навіть внуки не мали  можливості бачити цей диплом їй наданого . Глибоко схований знайдено його по її смерті , а це ціна її громадської діяльності і патріотизму , а разом з тим її надзвичайної скромності . Документ цей прочитано цілий згідно оригіналу. Диплом цей написаний  на пергаменті оздоблені літери, завірені печатками міста.  З верху герба міста Сокаля - Сокіл. По правій і лівій стороні дві акварелі з яких одна нагадує її патріотичну діяльність з епох повстання - це монастир Бернардинів , в котрому розміщувався шпиталь для повстанців , з другої сторони селянин котрий іде за плугом - це образ ілюстрації її діяльності -  вона сіє ідеї в душі людей.


                  В тексті звучить:

                       До Шановної Пані

                      Клари Рейгерів Маєвської.

          Христос промовив :” ..хто дітей в домі своєму приймає , той мене приймає “ Пані віддала свій дім і серце нашим дітям. Бог Тебе не залишить Син Твій правдивий християнський приймає нас з любов`ю , а дітей і внуків наших на довгі літа зберігаючи в ніколи незгасній пам`яті. Від нас заступників керівника Громади - прийми від імені цілої Громади одноголосну сердечну подяку і дар “ Почесного громадянина “ міста нашого і будемо    втішатися тим , яка у нас є   спів громадянка.

         Видано в Сокалі 31 жовтня 1868 року.

     

                                          Міхал Олексінскі            начальник громади

                                          Антоній Шеліговські      радник

                                          Ян Любачевські               асесор

                                          Ян Трояновскі                  асесор

                                         Ян Махалевіч                   асесор

     

        Покинувши Сокаль за мешкала Маєвська на кілька років у Львові не покидаючи своїх ідей . Будинок її був і на далі полем для соціальної роботи.

        Оточена колом сердечних друзів , як Леонія Вілдова , котра була керівником і душею комітету “ наречені Польщі” , який був заснований під впливом вибуху повстання , Олександра Косаковська , Софія Романович , дві братові Сигізмунда і Владислава Рейгерів і жила життям кращим , повним спогадів і надій на майбутнє. Трохи скромніших ніж попередніх розмірів, проводила далі зачату справу в ґрунті патріотизму  і філантропії.

        Через літа її перебування у Львові багато тих людей з епохи повстання , “ птахів яких з гнізд родинних повикидали ” , знаходило в її домі гостинність , тулилися до неї  сідали разом за її стіл , шукали в неї потіхи і порад. З поводу свого здоров`я залишає Маєвська Львів в 1872 році і переїжджає під Перемишль , беручи в держави фільварок : Крухель. Тут кинулась з запалом до роботи у тій самій ролі , як і в Сокалі , в короткому часі стала патронаткою сільського населення в самому Крухелю і околиці.

         Крухельський двір пожвавішав , попри те , що віддалений від центру суспільного життя , життям внутрішнім , життям думки і духа польського. Віддали себе на працю з народом   такі люди  , як Мєчислав Доровські , Аврелій Бобинські , Казимир Товіанскі , Теофіл Ціалковські , Рицерскі , емігранти з Парижа і нові діячі на ниві журналістики , як Любарт Заяцковскі , Юлій Старкел , відвідують з охотою Крухельський двір , в котрому панувала відмінна незвичайна атмосфера . Довгі розмови , дискусії плани при каміні Крухельського двора , або в літній порі на веранді.

          Не раз світанок заставав дискутуючих . Не останню роль відігравала сама Маєвська . Знали її цінували всі від найбіднішого селянина до тих ветеранів народної справи , схиляли перед нею свої голови і не одноразово у неї виникали спори і неодноразово вона мирила суперечливі погляди .

         В Крухелю мешкаючи вступила Маєвська до “Товариства Св. Вінцента Пауло” створеного в Перемишлю отцем Адамом Сапєжиним з Красічина . Тут ця  філантропка , яку полюбив люд Сокальський і Крухельський  почала вживати філантропію , вживано у певних рамках хоч не зовсім та , що була в епоху повстання , яку практикувала в Сокалі . Момент вступу до “ “Товариства  Св. Вінцента Пауло “ є важливим моментом для Маєвської на майбутнє , бо вона є засновницею такого ж товариства   в Коломиї .

          В 1878 році видавши дочку за Альберта Ясінського , котрий по втраті родинного маєтку в Королівстві польському після повстання прибув на Галичину і не маючи своєї власної , бере в держави землю  в оренду — починає Маєвська невеселу  подорож  в пошуках хліба в Галичину — по недовгому перебуванню в Старому Селі в повіті Цішановським і в Копані  в повіті Перемишлянським  прибула з дітьми  і внуками на Покуття до Пеценіжина , де її зять в нафтовій галузі дістає посаду у цьому підприємстві Щепановського. Всюди де перебуває залишає за собою пам`ять про найкраще і добре серце. Кілька років вона проживала в Коломиї , куди приїхала зі своєю дочкою зятем і двома внуками і розпочинає нову епоху свого життя присвяченого справі милосердя.

         За її ініціативи утворюється там товариство під гаслом “ Св. Вінцента Пауло” котрого була головуючою  і душею до останньої хвилини свого життя. Скільки доброго зробила для бідних , які були під опікою товариства , засвідчити  це можуть  ті хто бачив її такою невтомною  , скромною  і такою лагідною  і повною бажання працювати , засвідчити можуть і ті бідні люди яких вона ратувала від смерті , це також можуть засвідчити десятки дітей сиріт ,  котрих вона помістила в заклади доброчинні створені нею , в якої ніколи здавалось не згасала її енергія займаної нею посади , засвідчити це можуть родини убогих котрими опікувалась , як головуюча і з котрими ділилася власним куском хліба.

         Поважний вік , десятки страждань і ударів особистих не ослабили її життєвої енергії і бажання творити добро. Йшли до неї засмучені і знаходили дивне заспокоєння , знаходили її завжди врівноваженою , спокійною , співчуваючою і милосердною . Загартовувало її життя і навчило зносити терпіння і боротьбу з долею а вона її не шкодувала від ударів.

          До останньої хвилини опікувалась соєю мамою , котра померла в 94 році життя , багато часу свого  життя посвятила своїм коханим внукам і ніколи їй бракувало сил ні сердечності.

          Останньою її справою було створення притулку для людей похилого віку , які вже не могли працювати і бути помічним своїм дітям в Коломиї. А коли було впроваджено в життя цю інституцію. Споруда згоріла , і коли з тривогою  думали , як їй повідомити  цю вістку , вона сприйняла це спокійно і сказала “то з допомогою Бога почнемо усе з початку” . Час забирав багато сил з праці для добра інших , у неї розпочалась довга і болісна хвороба , яка перетнула пасмо її життя.

         Осталась про неї пам`ять в гроні тих , хто її знав любив і цінував , як   найкращу Матір , дочку своєї Батьківщини повній милосердя громадянці , яка себе тому посвятила.

       

              Зібрав і надіслав: Ігор Пастухович

    Адміністратор
    -

    якщо Ви хочете додати, заперечити чи обговорити
    напишіть адміністратору: заповніть HTML форму

    RAM counter
    додому
    написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
    Всі права застережено 2005
    08:48, 18 жовтня 2018 року
    При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
    Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
    8-066-37-90-464