** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина : новини ::05.11.2018


НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ

5 листопад 2018 року

Пошук в новинах   

  
суспільство

  • ЗА ЩАСЛИВЕ ЗАВТРА СВОЇХ ДОНЬОК…Віктор Телегій
  • ЗА ЩАСЛИВЕ ЗАВТРА СВОЇХ ДОНЬОК…Віктор Телегій

    ЗА ЩАСЛИВЕ ЗАВТРА СВОЇХ ДОНЬОК…

    Повістка у військкомат круто змінила розмірене мирне життя сорокатрирічного острівчанина Віктора Телегія, який не вагаючись пішов захищати східні кордони України в зоні АТО. Оскільки він закінчив механіко-технологічний факультет Львівської політехніки та економічний Львівського національного університету ім. І. Франка, його скерували офіцером в 24-ту окрему механізовану бригаду імені короля Данила, яка з перших днів на війні брала участь у звільненні Слов`янська та Лисичанська, забезпечувала оборону Луганського аеропорту, також бере участь у звільненні й тепер українських міст та сіл.
    Старший лейтенант Телегій одразу зарекомендував себе, як хоробрий та відповідальний командир. За рік отримав звання капітана і став комбатом. За добре ставлення до бійців та батьківську турботу про них, ті його назвали «батею». Старший офіцер батареї Віктор Телегій уже два роки був в ООС, часто виконував найскладніші бойові завдання, які ставили перед його підрозділом. За плечима чималий військовий досвід. У перший же день, коли прийшов на передову після нальоту артилерії ворога, посивів як голуб. Ні, не боявся, просто був не готовим до таких переживань. Можливо, через це шкодував молодих бійців, які приходили у його підрозділ, допомагав їм адаптуватися.
    Віктор адаптувався до військово-польових умов, де нема ні подушки, ні теплої оселі. Вони спали проти неба напівсидячи, накрившись спальником, з пістолем та автоматом в руках, щоб дати негайну відсіч ворогу, якщо той нападе зненацька. Відвоювали та обороняли різні населені пункти, у їх списку – Дебальцеве, Іловайськ, Світлодарська Дуга, Світлодарськ, Майорівка, Зайцеве, Південне, Ленінське, Горлівка... Їх можна впізнати по хрестах, які залишились на місці полеглих бійців… Він ніяк не міг змиритись, що гинуть молоді хлопці, яким би жити, кохати, народжувати дітей. На жаль, у війни свої закони…
    …Його життя не раз висіло на во¬лосині. Адже там щоночі велися бої, його батарея прикривала розвідників, відступи та наступи частин. А ворог стріляв градами та буками. Був випадок коли сепаратисти підігнали важкі танки і пішли в атаку. Навко¬ло не залишилося живого місця, все перевернуто. Снаряд пролетів чотири метри від нього, зарився у землю, вибуху не було. На щастя, як стало відомо пізніше, сепаратисти забули відкрити ковпачок. Це врятувало життя Вікторові і чудом бойовий командир залишився живим. «Батя» не пасував перед труднощами, бо розумів, що є прикладом для своїх бійців, які для нього стали рідними. Як може старався вберегти від небезпеки, іноді навіть ризикуючи власним життям. Вважав, що хлопці ще зовсім молоді, у них все попереду, а він уже півжиття прожив…
    Так було й під час останнього бою, перед ротацією їхньої бригади. Віктор отримав наказ, і довго не думаючи, схопивши кулемета, зіскочив з броні, залишився прикривати відступ мотопіхоти. Під час бою ворог кинув міну, його відкинуло на тридцять метрів. Поки летів, все життя, наче пролетіло перед очима. Отямився від болю: праву руку сильно посікло осколками. Напівживого командира бійці вивезли на броні БТРу. Сам Віктор вижив тоді дивом, мабуть, завдяки тому, що дружина з мамою молилися за нього. Рідним навіть спершу не телефонував, боявся сказати правду, щоб не пере¬живали. Як міг приховував від них, що перебуває на передових рубежах. Але й потім телефонував рідко, спершу, щоб не стати мішенню для снайперів, а згодом стояв ком у горлі, бо стільки всього довелось пережити: і страх, і біль втрат побратимів, і фізичну біль від поранень… А коли чув до болю знайомий голос мами, дружини, двох доньок, у відповідь скупо казав декілька слів, що все добре і все, хоча у душі вирував фонтан емоцій. І ставало легше. Пораненого комбата привезли у госпіталь під Донецьком. Тут його застала звістка про ротацію 24 механізованої бригади. Віктор повернувся додому із загіпсованою правою рукою. За ці два роки армія стала другою домівкою, тож не міг одразу «переключитись» на мирне життя. Війна його не відпускала… Він щоночі «вів бій», згадував і своїх побратимів, які загинули.
    Згодом Віктор повільно адаптувувався до мирного життя. На вихідні їздив в Яструбичі на гриби. У лісі, мимоволі, насолоджувався тишиною та спокоєм, про який мріяв, дивлячись в нічне небо на луганській землі. І не хотів вірити, що десь за тисячу кілометрів небо над Україною розвивають вибухи снарядів і бомб, що гинуть його побратими, молоді і зовсім юні.
    Віктор до останнього вважав, що як би було бажання керівництва держави, закінчилась війна ще у травні. Але такого наказу в них не було… Усі, хто служив в армії розуміють, що таке наказ, і присяга… І сам був переконаний, що по той бік воюють регулярні російські війська – псковські десантники, які мають сучасну військову техніку.
    Віктор Телегій попри пережите пекло дуже хотів повернутися знову на війну, бо він серцем і душею був з ними - своїми бійцями. Хотів скоріш одужати та повернутися в бригаду, оскільки вважав, що там його місце, бо тільки там, за крок до смерті, перед лицем небезпеки люди є такими, які вони є. Найбільшим щастям для нього було, коли хлопці живими поверталися зі завдання. Він до останнього жив і вірив, що перемога буде за українськими військими, і над Донецьком знову замайорить синьо-жовтий стяг. І коли перемога буде здобута, він повернеться до рідної оселі, до своїх найрідніших людей, з легкістю благословить і поведе під вінець своїх дівчат-красунь, яких любив понад усе. Адже воював за їхнє щасливе завтра.

    Та не судилося… Життя Віктора Телегія обірвалося несподівано… Скільки ще горя та сліз принесе ця російська агресія українським родинам?!

    ВІЧНА ПАМ`ЯТЬ ГЕРОЮ!!!

    (інформація надана Василь Сорочук, матеріали статті із часопису Голос з-над Бугу)

    Газета
    "Голос з-над Бугу"

    якщо Ви хочете додати, заперечити чи обговорити
    напишіть адміністратору: заповніть HTML форму

    RAM counter
    додому
    написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
    Всі права застережено 2005
    00:45, 19 листопада 2018 року
    При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
    Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
    8-066-37-90-464