суспільство
Городиловичі кличуть..
А нашого села нема, хати не біліють.
На тім місці, як писав Шевченко,
Внуки жито сіють.
Та вірмо, люди, пройдуть роки,
Хоч нас і не буде,
але все на тому місці село і церква буде
Десята П`ятниця після Пасхи – для корінних городилівчан та їх нащадків особлива. Кожного року на місці спаленого села збирається багато людей щоб віддати шану.
У неділю, 7 липня, на меморіальному комплексі, на місці спаленого села Городиловичі, пройшли заходи вшанування жертв операції «Вісла».
Після закінчення Другої світової війни уряд СРСР передав Польщі м. Белз із сусідніми населеними пунктами (в тому числі і с. Городиловичі) та м. Кристинопіль (сучасний Червоноград). За період збройної боротьби між поляками і українцями довколишні села були майже знищені. 10-11 травня 1946 р. більшість українців, які мешкали на території сокальського Закерзоння (українські землі за лінією Керзона включені до складу Польщі), було насильно виселено до СРСР.
На початку 90-х у с. Городиловичі на місці спаленої церкви побудували капличку, відновили символічну могилу Січових Стрільців, встановили пам’ятник та меморіальну плиту уродженцеві села начальникові штабу УПА-Південь Василеві Процюку (псевдо «Кропива») і повстанцям УПА, які загинули на цій території. 1996 року на місці випаленого села побудували меморіальний комплекс, де встановили 67 хрестів, які символізують стерті з лиця землі села Холмщини. В Забузькій зоні Закерзоння знищеними і не відновленими залишились десять населених пунктів.
Священик о. Орест Рубель відслужили Службу Божу, посвятив воду у криниці біля каплички, а опісля відправив панахиду за тими мешканцями села, які відійшли у вічність.
Хоч доля порозкидала мешканканців Городилович по світу, але вони щороку приїжджають сюди. Нема вже їх рідних осель, але все залишилося у пам`яті. Їхніми очима сприймають родинне село діти, внуки, правнуки.
Юлія Сорочук
_
якщо Ви хочете додати, заперечити чи обговорити напишіть адміністратору: заповніть
HTML форму