** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина : новини ::07.09.2007


НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ

7 вересень 2007 року

Пошук в новинах   

  
суспільство

№С – 141610 – ДОРОГА СМЕРТІ,    або: РАЙОННА АДМІНІСТРАЦІЯ – ПУХЛИНА ГРОМАДИ ЧИ КАРА БОЖА?

ч. І

п. 1:   Після розвалу колишнього «Вєликого» та «Могучєго» СеРиСеРу нам від москалів мусило щось залишитися. І залишилося. У вигляді їхньої научки: красти, пити і брехати. І пункту 2-го.

п. 2:   Оскільки після отримання з волі Божої нашою Ненькою-Україною Незалежності ми так і не стали Самостійними, то до вищезгаданого спадку автоматично додалися ще дві речі – дурні та дороги.

п. 3:   Але Господь вирішив випробувати нас до останку – і дозволив з’явитися районним державним адміністраціям, так званим РДА. Навіщо вони взагалі потрібні – дублювати роботу районних і місцевих рад (?) – то питання окреме. Знаю одне: допоки їх очолювали ставленики Кучми (до 2004 року), факт був  неприємним, але зрозумілим – сидять злодії, обкрадають наш нарід – дасть Бог, ми їх переможемо і все стане на свої місця.

   «Незрозуміле» з’явилося вже 2006 року в особі нового голови Сокальської РДА. Не знаю, чим прогнівила Бога наша територіальна громада і я зокрема – але кара його не забарилася і негайно втілилася в життя Олексієм Олександровичем Кінахом, чільним «Світочем» нашої районної адміністрації (хай пробачать мене мої улюблені Львівські кондитери).

   Перед виборами дану особу можна було прикласти до любої рани – напевне, і сліпий би прозрів, і безногий би пішов…. До якого місця прикласти його тепер – підкажете ви, після всього прочитаного.

   Почалося все з того…
Що нічого й не починалося. Змінився лише розмір майток на старому кріслі… 

  Ми вже звикли до того, що вірити в допомогу вищого керівництва – то отримати перші ознаки «шизи», що наближається. Хоч би вже не заважали працювати, а там помаленьку лад наведемо… А-га, то-то й воно – «нє тут то било»! 

   Так ось, почалося з того, що 2006 року нам – головам та секретарям сільських рад – відповідними постановами Кабміну підвищили мінімальний оклад. «Хіба ж вам зробили зле?»- запитаєте ви. Та ні, все було би добре – але ж всі знають, що благими намірами вистелена дорога до пекла. Ось і наша адміністрація (щоби не змарнити цю загальновідому істину): замість добиватися фінансового забезпечення цього питання на республіканському рівні, наказала всім сільським радам…  Заплатити самим собі – за рахунок власних вільних лишків. Тих коштів, які мали б йти на задоволення потреб місцевих громад! Як сказав би відомий філософ: і вівці цілі, і вовки ситі.

   Мали би бути. Та чомусь не смакує мені грошва, вкрадена в моєї громади… Як і багатьом моїм колегам – сільським головам. Єдиний вихід для збереження своєї совісті (чи її залишків?) – витрачати ці кошти таки на потреби громади. Що ми з колегами і робимо…        

                                                             ч. ІІ

   Наступним кроком нашої бравої РДА був наказ: всім головам сільських рад в примусовому порядку передати кошти 2-го бюджетного кошику (власні доходи с/рад) на виконання т.з. районних програм. Коли я спробував був відмовитись, мотивуючи свої дії потребами громад на місцях, вищезгаданий п. Кінах пригрозив посприяти не затвердженню нашого місцевого бюджету на 2007 рік.

Я змушений був погодитись, як і всі інші сільські голови. Наслідки: в попередньому випадку наша громада втратила 19,5 тисяч. В даному – 26,5. Ще 25 тисяч було перераховано на протязі 2006 року – у зв’язку з ідентичними діями РДА у 2005 році. Таким чином, тільки на протязі 2006-2007 років в моєї громади «спомаранчили» 71 тисячу гривень.   Переконавшись, що жодна з так званих «загально районних програм» - як і в попередні роки – жодним боком не стосується інтересів нашої територіальної громади, я розірвав угоду про передачу останніх 26,5 тисяч району. І хоч цим вдалося зберегти близько 20 тисяч, доступу до згаданих коштів наша с/рада не має до сьогоднішнього дня…    

   Дозволю невеликий відступ з приводу «спомаранчили»: моє слово. З’явилося вже після 2004-го. Коли замість багатьох учасників всім знаних подій, які мали дійсно помаранчево-щирі серця та бажання допомогти своїй державі, до влади поприходили ті, хто й близько не був ні на Майдані, ні деінде – коли потрібна була їхня допомога – і хто у хвилину небезпеки завжди нагадував мені шпаків, переляканих до помаранчевого поносу.

   Логічне продовження передвітступу: на цьому «лафа», яка постійно надається нам п. Кінахом, аж ніяк не скінчилася.

   Дехто з вас напевно знає: одним з не багатьох джерел грошових надходжень до с/ради є кошти, отримані від оренди землі юридичними особами. Плануючи надходження до бюджету, я керувався Указом Президента України за № 92/2002 – згідно якого орендна плата мала би складати 1,5 % від вартості землі, що при ціні 1 га у 14 499, 88 грн. мала би становити 217, 5 грн., хоча згідно чинного законодавства с/рада має право встановлювати орендну плату на рівні 10%. Про що й було повідомлено голову РДА. А-га, то-то (див. абз. 5 п. 3 ч.1)…

   Хіба може голова РДА, який разом зі своєю заступницею – Зарічною О.М. – одночасно являється співзасновником ТзОВ «Городиловичі», що проводить свою діяльність на території нашої с/ради, допустити щось подібне?!

   На сьогоднішній день річна плата за оренду 1 га затверджена на рівні 0,1% та складає… 14 грн.50 коп.! На оренду ж земельних паїв, які були надані с/радою тому ж ТзОВ, спочатку були викрадені документи, потім – забур’янені гектари були кинуті. Як же нашій сільській раді не бути дотаційною, якщо не сказати більше – ницьою!

   Вибір у мене був: Змирившись з підлістю мовчати, отримувати зарплату та «задоволення» від життя, брати хабарчики… (За що хабарчики? А за мовчання!

   Щоб не «шумів» щодо жебрацької ціни, яку дають за молоко нашим селянам… Був такий собі «представничок» одного молокозаводу, який пропонував мені в кишеню 1 копійку з кожного зданого літру молока.

Начебто небагато? А за місяць могло би бути 1000-1500 грн. Та ось біда – жаба мене давить продавати свою громаду за 1 копійку! Може, я й гад – бо за мільйон би ще подумав – але за копійку точно ні! Що цікаво – про ці «пропозиції» я повідомив наше керівництво на черговій нараді. Відповіддю був… сміх. Правда, смішно?..)

                                                              ч. ІІІ

   Або не бути байдужим – і захищати інтереси наших громадян на кожній нараді та при кожній зустрічі зі Св… (був би знову вибачався перед кондитерами) гм-м , головою РДА та його братією. Я чомусь вибрав останнє… Розраховуючи на те, що будуть зроблені відповідні висновки і правда переможе. «Дурень ти!» - сказала мені моя дружина і як у… молоко дивилася. Висновки п. Кінах дійсно зробив: в колеса нашого с/радівського воза почали вставлятися не патички, а такі колоди – циклоп би позавидував, танк не зрушив би з місця! (Зате помаленьку починає рушати з місця дах – від такої «спів.раці» на благо громади…)

   А далі, чи то пак – станом на сьогоднішній день – зовсім не смішно. На всі звернення до району про допомогу, нагадування про законні права нашої громади (які порушуються на кожному кроці), наше ж «керівництво» надавало нам або ж голі відписки, або ж демонструвало нульову ерекцію… Чи то пак, реакцію.

   Наступна «болячка» виглядає так: окремі залежні особи знають, що для того щоб поїхати, деколи вистачає 2 колеса. Для того, щоб поїхати по-справжньому, потрібно не менше 4-х. Наша громада хоче їхати добре – тому ми своєчасно (2006 року, до початку проведення тендеру) подали до району пропозицію про маршрут і графік обслуговування нашого населення пасажирським транспортом, т.зв. маршрутками. З тим, щоб врахувавши (згідно закону) потреби насущні наших громадян, район передав обґрунтовану заявку на обласний тендер. А-га, то-то (див. абз. 5 п. 3 ч. 1)…

   Всупереч щирим (?) обіцянкам ще одного заст. голови РДА Степана Юрійовича Крута, від району на обласний тендер попрямувала минулорічна «відмазка» у вигляді маршруту «Сокаль-Ульвівок» - без задовільного графіку, без доїзду до кінцевої зупинки с. Ульвівок. А окреме село Трудолюбівка, яке знаходиться посередині даного маршруту, так і залишилось окремим селом. І глибоко проміжно нашим «бонзам», що люди добираються по 2,5 км до проміжної зупинки – з клумаками, торбами та дітьми, в мороз і в дощ – 5 км за день… Молоді мами і 70-ти річні пенсіонери… «Бонзи» ж не користуються такими благами – їхні вельможні… гм… «тухєси» возять окремі транспортні одиниці. Возять за гроші платників податків – за наші з вами гроші! До речі: коли авто перевізник приніс виграний (?) ним по районній заявці тендер, я його не узгодив. Але маршрутки і далі їздять – як хочуть, куди хочуть і коли хочуть… Це якими купюрами відповідним службовцям очі затулено і по якому закону?!         Єдиний плюс нашим авто перевізникам – це їх витривалість щодо пересування по нашій «дорозі».  Дорозі смерті… 


                                                            ч. І\/

   Ви ніколи не чули, як зупиняється людське серце?   Я таку нагоду мав – остання дорожньо-транспортна пригода сталася біля мого будинку…

На протязі 2-х років на дорозі С-141610 – «Забужжя-Ульвівок», яка пролягає через населені пункти нашої Телязької с/ради, сталося небагато аварій. Порівняно з Києвом – небагато. Але ж і інтенсивність руху в нас не республіканський – вночі спати ще можна. Було б. Якби не одне «але»: внаслідок відсутності належного догляду з боку Райавтодору під впевненим керуванням такого собі В.Д. Квартирука, станом на сьогоднішній день знищено від 40 до 70% даної дороги. А від дороги зі с. Теляж до с. Трудолюбівка (на жаль, не знаю її номера), яка була асфальтована у 1965 році і з того часу Райавтодором не ремонтувалася ні разу, сьогодні залишилося два шматки асфальту розміром 2 х 4 метри!

   Наразі люди вже бояться сідати в маршрутні таксі, оскільки існує реальна небезпека перекиду транспорту внаслідок катастрофічного збільшення аварійно-небезпечних ділянок дороги. Під загрозою знаходиться програма довозу дітей шкільного та дошкільного віку – «Школярик». І неможливо передбачити, хто буде змушений першим зректися такого необхідного проекту – його куратори (щоб безневинно не відповідати) чи батьки, які переживають за життя своїх дітей…

   Розпочинається новий навчальний рік, і вже зараз до мене звертаються батьки школярів з запитанням: як же діти попадуть до школи, якщо через дорожні баюри (в асфальті!) ні перейти, ні переїхати – розмірами вони займають цілу вулицю! Як же нашим дітям вчитися?!

   І вже зовсім дико було дивитися, як наш священик – о. Орест –  проводжаючи разом з родиною в останню путь нашого сельчанина, смиренно підносив рясу і вбрід перебирався через баюри…

   Другий рік ми постійно звертаємося до Райавтодору та РДА, Облавтодору, Службу Автомобільних Доріг та Львівську ОДА. Саме цікаве те, що починаючи з квітня всі перераховані установи нас запевняли: дорога робиться. У травні, червні, липні та серпні. Безсоромна брехня! Ще навесні замість передбаченого технологією ремонту щебеня ця дорога на відтинку мого сусіда – Опільського с/голови – побачила лише півтора «Камаза» низькосортного гравію впереміжку з глиною, водою та пензликом смоли. За місяць від такої «роботи» вже і знаку не залишилось. І так по цілому районі. І на тому робота скінчилася. А гроші були списані на виконану роботу?! Хитрі злодюги! Звичайно – краще вагонами продавати виділений на дороги щебінь, купляти у чотири рази дешевший неморозостійкий гравій, а грошову різницю класти до кишені, заодно відзвітувавшись про виконану роботу.

   І всупереч затвердженому самими ж РДА та ОДА графіку керувати наступним місцем проведення чергових «ремонтів» у ручному режимі – як роблять це п. Кінах на пару з п. Квартируком – там, де ніхто не припильнує розхід та якість матеріалу і не перешкодить дерибанити виділені кошти людям, які вміють це робити. Я ще пам’ятаю минулий рік – коли потрібно було замінити гідроспоруду (місток) на дорозі до Трудолюбівки, на що п. Кінах спробував витрусити з нашої с/ради 18 тис. грн. В мене очі на лоба полізли, знаючи, що там роботи на два дні і сума витрат дорівнює одній тисячі! Його відповідь була: робіть самі.

    І зробили – жителі Трудолюбівки, підприємець і керівник УВГ (які надали техніку). Витрати вклались в чергову зарплату. Але ж на ремонт цілої дороги я й за ціле життя не зароблю!

   Також пам’ятаю, як з гнівним болем та образою читав наш депутатський корпус статтю в «Урядовому кур’єрі» від 10 січня 2007 року – «Видатки на реконструкцію місцевих і сільських шляхів збільшаться вчетверо»… Наша дорога не отримувала ремонту на протязі 14-років! Куди ж ідуть ці гроші?! Адже цьогорічні 5,9 мільярда грн, виділені держбюджетом на поточне утримання діючих шляхів – сума не мала. А яка сума набігає за 14 років? Невже недостатня для виділення частки на капремонт нашої дороги згідно Закону?!

   Не вирішення вищезгаданого питання на протязі 14-ти років грубо порушує цілий ряд Законів України – «Про дорожній рух», «Про автомобільний транспорт», «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів» та «Про місцеве самоврядування в Україні».

   Проаналізувавши все вищенаведене, кожен зрозуміє – а плювати хтіли п. Кінах разом зі своїми «подєльніками» на ці й усі інші закони, проблеми людей і самих людей! Хоча за допомоги виборців (чи ?...) проліз до району (як і до партії «Наша Україна). П. Кінах дістав амнезію як до своїх передвиборчих обіцянок, так і  до колишніх однопартійців-БЮТівців?! Здається мені, що він настільки ж щирий «Нашоукраїнець», яким і «БЮТівцем» був щирим.


P.S.      Я поважаю закон. Я вірю нашому президенту, а тому ще спробую шукати справедливості у столиці. Бо якщо ні – порядок на місцях доведеться наводити самим…

  Шановна громадо! На носі – наступні вибори. Якщо з нашою допомогою до влади знову поприходять перевертні, реальністю буде лише одне – Вічна Дорога Смерті. І не лише на дорозі – але через ціле життя. Думайте, шановні! Вважайте!


З повагою –
Сільський голова                                            Ярослав Кравченко





24 серпня 2007 року,
с. Теляж Сокальського р-ну
Львівської області.

дописувач
-

якщо Ви хочете додати, заперечити чи обговорити
напишіть адміністратору: заповніть HTML форму

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
10:48, 17 червня 2024 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
+380686916567