суспільство
Мешканцям сіл Тудорковицької сільської ради ближче до м. Нововолинська сусідньої Волинської області, аніж до Соколя. Тут, як в жодній іншій сільській раді району, стоять міцно на ногах одні з кращих господарств Сокальщини— ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» та ПАФ «Войславичі». Але це одна з сільських рад, де села ще не газифіковані. Ось такі парадокси. Саме про це наша розмова з Тудорковицьким сільським головою Іваном ЧЕРНІЄВСЬКИМ.
Іване Володимировичу, як я зрозуміла, найбільшою проблемою для Вас як сільського голови є газифікація сіл...
Так, ми єдина сільська рада Сокальської зони, де жодний населений пункт не газифікований. Хоча за бюджетні кошти виготовили проектну документацію і чекаємо, щоб наші села включили в план газифікації на наступний 2008-й. Бо за два роки вона застаріє і вже нікому не буде потрібна. Звичайно, сума значна — 4,5 млн. грн., і нині її непросто виділити саме для нас, адже у районі таких нагальних справ чимало. Але якщо нам допоможуть у спорудженні підвідних газопроводів, то вже в селах ми собі раду дамо— трохи за рахунок агрофірм, трохи за кошти людей. Бо мене серце болить, що наші працьовиті селяни і досі не мають газу у помешканнях.
—А чим люди нині опалюють свої будинки?
То ціла детективна історія. На придбання твердого палива виділяють 280 гри., а тонна коштує 350 грн. І якщо колись була спеціальна служба, яка централізовано поставляла вугілля, то тепер такої нема. Не кожна жінка старшого віку поїде на копальню і второпає до кого можна звернутися, аби купити те чорне «золото». А його ж в середньому на зиму треба не одну тонну, а три-чотири. Чи під силу селянинові накупитися цього палива? Тому й рідіє Тудорковицький ліс. Як так піде далі, то ми незадовго через нього Нововолинськ побачимо.
Повз села Тудорковицької сільської ради йде хороша траса на Нововолинськ, але в самі населені пункти така ж дорога як усюди: в ямках та вибоїнах. Чи маєте можливість хоча б частково зняти цю соціальну проблему з порядку денного сільського життя?
Так, ми вже виділили 70 тисяч гривень позабюджетних коштів на ремонт дороги. Це за рахунок того, що на нашій території є піщаний кар"єр і маємо право взяти певну кількість піску, який ми міняємо на породу і в такий спосіб латаєм ями та вибоїни.
— Іване Володимировичу, ми розпочали нашу розмову з проблем, але ж, мабуть, у вас є чим порадіти?
— Так, звичайно. Насамперед, тішуся з того, що на території Тудорковицької сільської ради працюють два таких потужних господарств - ПАФ «Войславичі» та ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького». Землі не пустують, всі в єдиному комплексі, є сівозміна. Господарства мають нову сучасну техніку. І Ігор Сметана, і Володимир Шмигельський — мудрі керівники. В ПАФ «Войславичі» працюють мешканці однойменного села, то вони з соціально-побутовими питаннями йдуть до директора Ігоря Сметани. Тудорковичани практично не трудяться у ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького», отож і менше звертаються до керівництва з проблемами. Але на спільні заходи, які відбуваються на території сільської ради, обоє керівники у міру можливостей допомагають.
А ще я чула про перспективи такого колись неперспективного села Пісочне...
Пісочне — дуже мальовниче село, подих цивілізації, наче обминув його. Тут налічується 46 хат і мешкає трохи більше сотні людей, є добрий медпункт. До Нововолинська — рукою подати. І кілька мешканців цього шахтарського міста вирішили поселитися у Пісочному, аби жити в гармонії з природою і самим собою. Вони самотужки, з власної ініціативи взяли на себе зобов`язання розробити план забудови кварталу у межах населеного пункту. Переконаний, що мрія їх здійсниться. І в Пісочному виростуть родові маєтки, де їх мешканці посадять сади, шанобливо ставитимуться до оточуючої їх природи. Первозданну тишу розбуджуватиме лише крик немовляти, щасливий сміх та чарівна мелодія української пісні. Омолодіє село.
— Нині ж села Тудорковицької сільської ради старіють, молодь подається у міста...
— Так. У селі Тудорковичах, наприклад, 28 пустих хат, у Войславичах — 24, у Пісочному — 12, Старгороді — 8, Шихторах — 7. У перших двох є основні школи, звідси дітей возить «Школярик» у Хоробрів, декотрі з них добираються на Волинь, у Летовиж. Колись хотіли між цими селами побудувати одну середню школу, але нині замало учнів, то й нема потреби. Та я не втрачаю надії — як у помешканнях селян буде газове опалення, то картина зміниться на краще. Бо у нас працьовиті люди, родючі землі, добрі господарі, вигідне розташування: траса — неподалік, до сусідньої Волині — близько. І як буде газ, то не одна сім"я захоче у нашій мальовничій місцевості збудувати собі родовий маєток.
—Дякую за розмову.
Розмову вела Оксана ПРОЦЬ.
7 грудня 2007р.
Газета
"Голос з-над Бугу"
якщо Ви хочете додати, заперечити чи обговорити напишіть адміністратору: заповніть
HTML форму
НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ
