** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина : новини ::05.06.2010

НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ

    5 червень 2010 року

Пошук в новинах   

культура

«ПОВІР У СЕБЕ...» І ЗДІЙСНЯТЬСЯ МРІЇ


На початку травня відбувся перший етап конкурсу "Повір у себе - і у тебе повірять інші", у якому брали участь творчо обдаровані діти із функціональними обмеженнями віком до 16 років. До участі допускалися як окремі особи, так і творчі колективи. Упродовж двох тижнів до районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді надходили творчі роботи - плід фантазії, праці та натхнення учасників конкурсу.


Метою цього заходу, як сказала один з його організаторів - начальник відділу соціальної роботи Сокальського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Сокальської  РДА Анна Швед, є створення умов для розкриття творчого потенціалу неповносправних дітей та привернення уваги громадськості, державних і недержавних організацій до проблем дітей з особливими потребами. Отож, 18 дітей з усієї Сокальщини представили на конкурс малюнки, вишивки, роботи з бісеру та природного матеріалу. А деякі учасники показали свої таланти у вокалі та хореографії. Журі відібрало 9 переможців. їх роботи представ¬лятимуть Сокальщину на обласному конкурсі "Повір у себе - і у тебе повірять інші". Лауреати візьмуть участь у гала-концерті, який відбудеться у грудні у Львові.


Відтак, 20 травня в Сокальському районному народному домі відбулося урочисте нагородження переможців Всеукраїнського конкурсу "Повір у себе - і у тебе повірять інші". Та спершу відбувся концерт, який підготували учасники художньої самодіяльності районного Народного дому та лауреати Міжрегіонального конкурсу"Мамині зіроньки-2010", які приєдналися до Всеукраїнської акції "Від серця до серця". Його майстерно вела Олена Назарова .


Привітала переможців конкурсу та вручила їм грамоти заступник голови райдержадміністрації Марія Христинич, яка наголосила, що на Сокальщині багато обдарованих дітей, які мають змогу розкрити свій творчий потенціал за допомогою талановитих вчителів у шкільних гуртках, будинках учнівської творчості, в школі мистецтв та спортивній школі чи реабілітаційному центрі для неповносправних осіб "Промінь надії".


Третє місце у номінації "образо творче мистецтво" посіла Катерині Міщук, на другому - номінація "Вишивка"" - Юля ХАРА " бісероплетіння"- Ірина Головенко, у номінації "образотворче мистецтво" - Соломія Процайло; перше місце в номінації "бісероплетіння" -Наталія Ткачик, "хореографія" - Дмитро Колтонюк, "вокал" -Олена Бриль, вишивка -Христина Чаплик, робота з природного матеріалу -Катерина Міщук. Привітати переможців районного конкурсу приїхали й голова обласної дитячої організації "Галицьке коло" Людмила Савенко, представник обласного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Оксана Кра-сіловська. Вони вручили спеціальний приз переможцю у номінації "хореографія" Дмитру Колтонюку.


Рівень учасників конкурсу, які цьогоріч  представляли Сокальщину, був високий, і як за значила Людмила Савенко, з року в рік майстерність учасників росте, є справді обдаровані діти, прекрасна вокальна школа... Відчувається, що до цієї роботи залучають багато людей, які роблять справу за покликом серця. Вона подякувала усім, хто допомагає неповносправним дітям розкривати свої таланти. Основна мета конкурсу -  зародити у молоді віру у себе, у власні можливості, щоб лозунг "Повір у себе - і у тебе повірять інші" став їх девізом життя. Участь у цьому фестивалі, це уже перемога над невпевненістю і сором`язливістю. "У нашому конкурсі нема ні переможців, ні переможених. Є тільки лауреати районних та обласних конкурсів, бо серед дітей, які мають обмежені фізичні можливості, дуже складно визначити переможців",- сказала представник обласного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Львівської ОДА Оксана Красіловська


Лауреати отримають путівки в табір "Артек". До речі, торік там відпочили та оздоровилися учні сокальської санаторної школи-інтернату Анна Кпимочко та Андрій Литвинчук. Фестиваль "Повір у себе -і у тебе повірять інші" на наших теренах проходить уже вп`ятнадцяте. Хочеться подякувати його організаторам за те, що дають дітям та молоді з особливими потребами надію, допомагають зберегти віру в себе і оптимізм.



4 ЧЕРВНЯ 2010 Р                                                              ЛЮБОВ ПУЗИЧ.







^

Газета
"Голос з-над Бугу"

культура

СОКАЛЬСЬКОМУ МУЗЕЮ - 25 РОКІВ


В травні музей "Людина. Земля. Всесвіт" м. Сокаля відзначив свій 25-річний ювілей. Ця подія співпала з професійним святом працівників музею - Міжнародним Днем музеїв.


В приміщенні музею відбулись урочистості з нагоди ювілею. На свято прибули гості з Києва, Львова, Червонограда, Сокаля, Волині, які причетні до створення та становлення музею у Сокалі.


Сьогодні Сокальський музей "Людина. Земля. Всесвіт" гостинно відчиняє двері і людям приїжджим, українцям і не українцям, людям, які прагнуть пізнати прекрасне, відпочити від земної суєти, пізнати глибину іншого світу.


Тому, що музей "Людина. Земля. Всесвіт" є у нашому місті, завдячуємо Михайлу Дмитровичу Гамерському, який у 1985 році очолював Сокальський район. Він посприяв відкриттю музею у Сокалі, бо зрозумів і високо оцінив мистецькі здібності А. По-котюка, його цілеспрямованість, натхнення і велику працелюбність молодого художника, якому тоді було лише 33 роки. На ювілейних урочистостях Михайло Дмитрович розповів: "Я переконаний - Анатолій Покотюк не випадковість, а зако номірність. Він отримав дар від Бога - творити, і втілює цей дар у мистецтві різьби та інтарсії.


Багато високопоставлених гостей приїжджали до Сокаля. Не було жодної делегації, жодного керівника, які б не хотіли відвідати музей. Були дуже хороші відгуки про нього. Дуже добре, що А. Покотюк очолив музей. Завдяки художнику Сокальський район відомий на Україні, в колишньому Союзі, і став відомий цілому світу."


Становленню музею також спри¬яли кращі кола інтелігенції Сокаля. Серед них Григорій Костюченко, Олена Філіповська, Петро Бринякта інші. З вітальним словом на зустрічі виступила дружина П. Бриняка,  Мирослава Михайлівна, яка пам`ятає зі слів свого чоловіка: "Скільки було затрачено часу, спалено нервів, щоб музей наповнювався змістовними, цікавими експонатами. Влада дбала про те, щоб музей був оригінальним, унікальним і неповторним".


На святі був присутній заступник голови департаменту комітету у справах релігій і національностей, який відповідає за зв`язки з релігійними організаціями п. Володимир Гаюк (м. Київ). Він вручив А. С. Покотюку персональну нагороду Патріарха Філарета і, зокрема, зазначив: "Я ріс серед гуцульських майстрів, різьб`ярів. Бачив різні вироби з дерева, та А. Покотюк бачить у дереві щось особливе, духовне в самій його фактурі. Це не просто різьба чи інтарсія, не тільки талант - а ще й духовність. В його роботах прозирає душа. А це чи не найголовніше."


Високо оцінив музей і творчість митця А. Покотюка художник, дослід ник, культуролог Володимир Козар з міста Києва. Він стверджує, що музей у Сокалі - унікальне і неповторне явище світового масштабу: "Не знайдете в світі такого художника і такої творчості.


Щоб склався такий майстер, як А. Покотюк, який синтезує у своїй творчості древність, сучасні і майбутні тенденції, мала б існувати ціла ака демія, певна школа, епоха. Кожна людина - неповторна. Людина в цент


тенденції, мала б існувати ціла академія, певна школа, епоха. Кожна людина - неповторна. Людина в цент


рі всього. Людина - Божественна істота. І музей це стверджує. Це є в Сокалі та немає в Києві, Москві, Санкт-Петербурзі. Ця цінність повинна бути зрозуміла людям!"


Художник подарував А. С. Покотюку свою картину "Снігові вершини" (пастель). На ювілейній зустрічі в музеї був також присутній ректор університету Львівський Ставропігіон п.Ярослав Кміт та гості зі Львова.


На ювілейній зустрічі в музеї був також присутній ректор університету Львівський Ставропігіон п.Ярослав Кміт та гості зі Львова.


Від імені Сокальської районної ради та райдержадміністрації митця Анатолія Покотюка та всіх працівників музею з професійним святом привітав заступник голови Сокальської районної ради Микола Поліщук.


На ювілейному вечорі гості мали можливість переглянути відеофільми і поринути у минуле нашого музею, побачити його становлення і розвиток, цікаві віхи життя, події, творчі зустрічі з цікавими людьми, виставки А. По котюка.


На урочистостях в музеї зібралось добірне товариство, панувала атмосфера гармонії, спокою, добро зичливості, яку чудово доповнили музичні номери у виконанні дуету акардеоністів, дипломантів І Всеукра їнського конкурсу виконавців на народних інструментах ім. А. Онуфрієнка, учасники X Міжнародного фестивалю в Польщі "Надбужанські зустрічі" Валентина Піскляк та Роман Козярський, а також дует "Мінор" -Оксани Зубенко (віолончель, вчитель - Віра Козира, концертмейстер -Тетяна Троцько) та Ольги Баран (скрипка, вчитель Оксана Головчук, концертмейстер Олександра Кер-ницька), учениць школи мистецтв ім. В. Матюка, лауреатів міжрегіональних, обласних, всеукраїнських конкурсів авторської та патріотичної пісні, учасників камерного оркестру м. Сокаля.


Дирекція музею висловлює щиру подяку всім, хто допомагав в підготовці та проведенні ювілейного свята: підприємцям п. Зої Савчук, п. Петру Міркунову, п. Роману Панасюку, п. Ігорю Шибанову, п. Василю Журавінському та інформаційному спонсору телерадіокомпанії "Сокаль".



4 червня 2010 р. Наталія Покотюк


Ольга Янчук



^

Газета
"Голос з-над Бугу"

історія


"ЖИТЕЛІВ ВИВОЗИЛИ, А ЇХ ОСЕЛІ СПАЛЮВАЛИ"


Для родини Мельничуків з Сокаля працівники Сокальського територіального цен тру є добрими знайомими, яких вони зав жди раді бачити. Тож коли на їх порозі з`я илися начальник управління праці та соціального захисту населення Володимир Огінський та директор Сокальського територіального центру Тетяна Бугай, які зайшли привітати інваліда війни та учасника бойових дій з Днем перемоги і вручити подарунок, господарі не могли натішитися. Вони уже в літах і не часто кудись виходять. Живуть самотньо, бо якось не скла¬лось із дітьми, а близької родини, окрім брата Євгена Володимира, який теж уже старенький, поруч немає.


 У Євгена Васильовича - астма ще й ноги на старість не слухаються, мусить опиратися на палицю, щоб перейти через хату. Каже, щоб робив, якби не дружина - Зіновія Іванівна, яка дбайливо доглядає за ним та соціальний робітник Олена Жаркова, яка навідується і турбується про них. Ця привітна жінка завжди допоможе прибрати у квартирі, купить продукти чи медикаменти, оплатить комунальні послуги стареньким господарям...


Євген Васильович був зворушений ува гою, бо хоч не воював (ще був дитиною), відчуває себе причетним до війни: воєнні дії відбувалися на його очах. Чоловік радів нагоді розповісти гіро події, які відбувалися на цих теренах. Його дитинство минуло у селі Василів Томашівського повіту, де він народився 15 серпня 1930 року у родині Василя та Феодозії Мельничуків. Батьки були господарями, мали 6 моргів поля, пару коней, молотарку та інший сільськогосподарський реманент, який, коли виїжджали, спалили. Одне поле Мельничуків було біля цвинтаря, а друге - біля польської колонії. Вони, як вміли і могли, господарили на ньому.


Євгенового діда у селі застрілили під час Жовтневої революції, бо він не захотів скинути погони. Чоловік не вірив, що стався переворот.


Євген закінчив чотири класи Василівської школи, потім - вечірню школу уже в Сокалі. В ті часи поляки переслідували вчителів, які пропагували у школі українську мову та українські звичаї. Сільського вчителя Олексія Музичука за це в білий день вивезли до лісу і вбили. Усіх дітей гонили на "науку" до польського ксьондза за три кілометри, в Новосілки, бо у `їхньому селі у 1936 році згоріла церква. - Перший раз, коли нас примусово вів вчитель до костелу, я втік через вікно. Піс ля обіду за мною прийшла додому поліція і батько мав клопоти, бо йому хотіли при шити політику. Ледь все втряслося, - каже оповідач.


Ще до війни село Василів Томашівського повіту було українським (нині це територія Польщі), де налічувалося 102 номери. Воно належало до гміни Поторжин, яка була за два кілометри звідти. Тут були фільварок, школа та церква. Нелегко тоді жилося у прикордонних селах, їх нищили, жителів вивозили, а їх оселі спалювали. Добре перепало й мешканцям Василіва, яких вивозили аж тричі - у 1918-му, 1930-му, 1945-му. А у 1944 році і Поторжин, і Новосілки спалили поляки.


- У селі в ту ніч загинуло троє осіб, а у Новосілках - 45. Поляки йшли до своєї колонії, яка була неподалік нашого села, по дорозі зловили священика. Страшно над ним знущалися - вирізали хрест на грудях, а потім відрізали голову. Пізніше схопили й жінку з нашого села. Мучили по-звірськи, брови пообрізали. До їх рук згодом потрапив ще один односельчанин, якого також замордували. В такий спосіб поляки виявляли свою ненависть до українців, - з сумом згадував вісімдесяти літній чоловік .Колись село Василів було відоме, бо тут народилася дружина Микити Хрущова - Ніна Петрівна. Вона доводилася третьою стрієчною сестрою Феодозії Іванівні, матері Євгена, яка була з роду Козаків. У них на віть поля були поряд. Євген Васильович свою далеку родичку бачив лише раз, у 1939 році. Вона приїжджала за батьками у Василів, щоб вивезти їх до Києва. При летіла тітка Ніна «кукурузником», разом з п`ятьма автоматниками. Пам`ятає, була одягнута у солдатську гімнастерку, взута у хромові чоботи. Скликала односельчан на схід села і розхвалювала життя в Радянській Україні. Чимало односельчан їй пові рили і поїхали шукати щастя-долі. Ніна Петрівна забрала з собою дядька та тітку до Києва.


Про Другу світову війну, яка розпочалася 1 вересня 1939 року, пан Євген може роз повідати годинами, бо на цих теренах фронт пройшов спершу в одну сторону, а потім покотився назад.


-    Через чотири дні у нашому селі уже були німці, - згадує пан Євген. – Зігнали біля церкви військовополонених. Селяни носили їм їсти. Мама посилала мене віднести полоненим молоко та хліб. І я ходив.


.. .Через тиждень німці відступили. Прийшли совєти, але ненадовго, «червоні» від ступили за річку Західний Буг. По ній і зробили кордон. У селі за німців відкрили ук раїнську школу, але затишшя тривало лише до 22 червня 1941 року.


А далі були тяжкі воєнні роки. Хоч фронт був далеко, але селяни жили весь час у напрузі. Вночі приходили українські повстанці, а вдень поліцаї, де служили, в основному поляки. Охороняли Холмщину від поляків сотні УПА "Ягоди», "Дуба", Барнака, Коношевича, які стояли на цих теренах.


Чимало довелося пережити й чотирнад цятилітньому Євгену.


-    У 1944 році я їхав до родини у сусіднє село, бо отримали сумну вістку, що їх уже виселяють. По дорозі мене зловили поляки, - продовжує літній чоловік. -І якби не мій стрієчний брат, то б застрелили. Він відізвався до них по-польськи, і ті зостановилися. Тоді поляки збили мене на винне яблуко, аж кров йшла вухами. Ніхто не зважав, що я дитина. Такий був час...


...Війна жорстоко обійшлася з мешканцями Закерзоння, яких вирвала з насиджених місць і розкидала по цілому світу. Родині Мельничуків пощастило, вони у 1945 році виїхали з рідного села до Сокаля, де й осіли. Батько Євгена мав знайомих у Сокалі і вони допомогли йому зробити документи, знайшли житло. Декого з василівців доля закинула у Тернопільську область, а інших - на Волинь.


Василь Мельничук хотів, щоб його син був шевцем. Євгену це було зовсім не до вподоби, але змагатися з батьком не став. Призвали в армію і служив у військах МВД у Бродах, в оперативному полку, тож їздив куди посилали. Коли демобілізувався, по вернувся в Сокаль. Поступив на заочне відділення педучилища, тут познайомився з дружиною Зіною Іванівною. У1952 році побралися. Довелося покинути навчання, бо треба було годувати сім`ю. А дружина після закінчення педучилища працювала у міській раді секретарем-машиністкою, а з 1972 по 1992 рік працювала у комунальній службі секретарем та завкадрами. Єв ген Васильович пропрацював в автопарку понад 34 роки. Спершу їздив на вантажівці, потім - на автобусі. Із 44 років трудового стажу мав лише 15 днів перерви. У праці злетіли роки. Життя минуло, наче хто батогом хляснув. Уже давно Зіна Іванівна та Євген Васильович на заслуженому відпочинку. Він ветеран праці та колишній учасник бойових дій, а нині - інвалід війни. І хоч його мучить астма і пересувається, спираючись на палицю, щонеділі ходить до церкви, радіє життю, яке, вважає, прожив не марно. У нього 13 нагород, а найважливіша - орден Великої Вітчизняної війни II ступеня, який отримав в армії за добру службу.


За незалежної України Євген Мельничук двічі був у рідному селі Василів. Щоразу повертався сумним, бо й знаку не ли шилося від їхньої хати та подвір"я. Корінних василівців з кожним роком приїжджає сюди все менше. Але батьківська хата та рідна земля манять до себе. І в пам"яті вісімдесятилітнього чоловіка щоразу вири нають епізоди з дитинства: ось стежка, що веде до хати, он де квітне у біло-рожевому цвіті яблуня у саду, а ось мама присіла на лавці біля квіток...Спогади щодень тривожать душу, і хочеться Євгену Васильовичу бодай ще раз пройтися стежками свого босоногого дитинства.



4 червня 2010 р.                     Любов Пузич




^

Газета
"Голос з-над Бугу"

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
22:15, 19 липня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464