** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина : новини ::07.10.2006

НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ

    7 жовтень 2006 року

Пошук в новинах   

погляди

ХРОНОЛОГІЯ ЗРАДИ Дожилися. Маємо зараз те, що більшості патріотично налаштованих українців не снилося навіть у найстрашніших жахіттях. «Проффесор» все таки став прем'єр-міністром. Найвищий законодавчий орган ганебно перетворився на Верховну Зраду. Президент щоб "об'єднати" країну відверто знехтував думкою тої її частини, яка привела його влади. На п'ятнадцятому році незалежності Україна опинилася перед реальною загрозою втрати власного суверенітету й соборності, і одному лиш Богу відомо куди приведе той шлях на який ми нещодавно звернули.

Та чи дивина це для нас? Адже вже віддавна склалося таке враження, що зазвичай українці - нація зрадників та запроданців. В сиву давнину коли ординці стояли па кордоні Київської Русі більшість князів замість того, щоб боронити рідний край воювали один з одним за Великокняжий трон в стольному Києві. Тоді ми втратили свою державність. В часи козаччини чимало амбіційних гетьманів й претендентів на гетьманську булаву не цуралися міжусобних чвар та елементарного запроданства. В результаті незважаючи на безпрецедентний героїзм й чудовий військовий вишкіл Запорізька Січ так і не спромігся здобути для України незалежність. В І9І7-1918 рр.- доурядувалися до того, що проти криваво-зоряної навали на вірну смерть під Крути відправили беззбройних як наслідок отримали численні страхіття голодоморів, ГУЛАГів, депортацій та інших комуністичних «благ» для народу, В ті часи, культ Павлика Морозова був піднесений до наддержавної стратегії. Його плоди ми пожинаємо ще й по сьогоднішній день у вигляді тотального безкультур'я та бездуховності.

Проте в листопаді-грудні 2004 р. на Майдані начеб то всьому цьому було покладено край. Ми дивним чином зуміли згуртуватися, спромоглися встати з колін і повірили, що разом здатні відвернути любу загрозу й можемо здолати будь-якого ворога Годі незважаючи на похмуру холодну погоду у наших душах було світло й тепло. Нам здавалося, що нарешті в державі з'явилися такі достойні лідери й керманичі, які зможуть збудувати насправді процвітаючу Україну. Задля цієї омріяної мети тисячі патріотів мерзли й мокли в Києві, а мільйони вболівали та підтримували їх по всій країні. І цим викликали до себе захоплення всього світу.

Та не так сталося як гадалося. Не встигли згаснути останні феєрверки на честь перемоги революції, як у нас все повернулося на свої круги. Почалося все з маленького. Якось відразу забулося головне гасло під яким наш Президент ішов на вибори. Маю на увазі "Не словом, а ділом». Насправді слів було чимало, а реальних справ обмаль. Урядовці замість того, щоб працювати в поті чола годинами красувалися перст телекамерами. В результаті країну потрясло кілька потужних економічних „криз і жиги у ній простому люду ставало все складніше й складніше.

Дальше гірше. На Майдані багато знаних політиків клялися, що бандити будуть сидіти в тюрмах. Ну і що? А нічого. Ні одітого не посадили. Хоча Верховний Суд визнав під час президентських виборів були масові фальсифікації. А раз є фальсифікації то мають бути і фальсифікатори яких не завадило б запроторити за грати. Хоча, б для того, щоб у інших не виникало спокуси нехтувати волевиявленням народу. А в компанію до них варто було б приєднати і тих горе-«федералістів» що прагнули розчленувати державу на свої власні вотчини. Не посадили ні одного, і отримали на цьогорічних парламентських виборах виборчі комісії, які не здатні були навіть толком порахувати бюлетені (або ж рахували так як їм було зручно). Та це вже й не дивно, адже двоє з трьох тогочасних керівників правоохоронних органів (генпрокуратура, МВС і СБУ) зараз спокійнісінько уживаються в товаристві тих кого вони раніше називали бандитами. Як тут не згадати народну мудрість: "Ворон воронові око не виклює».

Восени всі ми були шоковані ще одним політичним, потрясінням. Несподівано виявилося, що «любі друзі» набагато гірші ніж закляті вороги. Останніх хоч так не паплюжили й не обливали брудом, як своїх колишніх соратників. Тут напевне буквально прийняли до дії приказку: «Бий своїх, щоб чужі боялися».

І били словесно, і воювали компроматами, і лупцювали одне одного бездоказовими звинуваченнями так, що аж чуби тріщали. А що найгірше, в цьому бойовому запалі, у інформаційних війнах не зауважили те, що різномасті опоненти відновивши свої сили активно готуються до реваншу. Підозрюю, що чимало помаранчевих мабуть сподівалися на те, що супротивники якось самі по собі «...згинуть, як роса на сонці». А вони неуки українського гімну не знали і зникати не побажали.

Тай і чого було їм зникати? За тими всіма міжусобними чварами наші! Майданові керманичі забули ще одне своє гасло, яке мало шанс суттєво вибити стілець з-під синьо-блакитних «Схід і Захід - разом». Хто з них хоч щось зробив для того щоб зблизити наші регіони , щоб дати відчути що ми єдині, що тільки в порозумінні можна віднайти спільне майбутнє? великим рахунком ніхто і нічого. Більше того складалося враження, що наших братів і сестер на сході й на півдні просто «кинули», безсовісно віддали на поталу тим хто зараз гонорово звуться бізнесменами, а ще не так давно були просто «братками». Спокійнісінько подарували тим хто давно вже звик жити не за законом, а по «понятіям».

Передвиборчі баталії нагадували (вибачайте за таке вульгарне порівняння) шабаш ідіотизму. Людині з тверезим розумом важко було збагнути чому партії та блоки з начебто близькими патріотичними ідеологіями та програмами примудрилися так пересваритися, що пішли на вибори окремо, розпорошеними силами. Для чого було роздрібнювати власний потенціал, та дозволяти маргінальним й екстремістським організаціям збирати свій урожай голосів на теренах всієї країни. Хтось може дати логічне пояснення цьому явному безумству?

Не мені їх судити (то, як кажуть хай робить історія), але багатьом простим людям таку суперстратегію зрозуміти було надзвичайно складно. Якість виборчих комісій, які до речі самі партії, могли сповна оцінити ті довжелезні черги людей які годинами томилися поблизу урн для голосування. Компетентність і професіоналізм членів партійних списків, що потрапили в парламент ми вже побачили, і страшно навіть уявити собі, що ще будемо змушені побачити. По крайні мірі журналісті вони уже били. Що дальше?

Результат парламентських виборів і все, що трапилося після них стали закономірними, підсумком всієї недолугої політики помаранчевих. Трапилося те, що часто трапляється у футболі. Не забиваєш ти - забивають тобі. Не здатен за відведений термін створити правлячу коаліцію, створять за тебе. І не треба тут звинувачувати у зраді тільки новоспеченого спікера "Верховної Зради» (у нього як-не-як а прізвище відповідне). Події останніх днів показують, що всі наші вожді одним миром мазані. Немає в тій когорті ораторів, що кидали заклики Майдану, пі чорних і брудних, ні білих та пухнастих. Кожен доклав свою дещицю в загальну картину Хронології Зради. Просто комусь пощастило і він на тому не тільки заробив мішок "баксів", але й отримав тепле містечко в урядовому кабінеті, а комусь на жаль дістався лише пшик та розбите корито. Та таке воно життя. Але ми народ толерантний. Ми люди прості і звикли не вмішуватися у вишу політику. Зрештою спостерігаючи кожного дня все це безглуздя по телевізору й читаючи зі шпальт газет, ми ще мали тверду надію, що є в державі Гарант Конституції, котрий розбереться у вірне рішення. Ми ж бо за Нього не задумуючись готові були лягти під танки та стати під кулі ОМОНу та спецназу. Ми в свій час не рахувалися ні з якими ні з якими витратами, щоб зробити Його Президентом.

Очевидно, що знайти оптимальне рішення 2 серпня було нелегко. Підозрюю, що в тій ситуації. що склалася, його взагалі не було. Напевне, що нові вибори мало б що змінили, а за два місяці. які передували їм було нереально виправити всі помилки зроблені напередодні. Але залишився шанс. Залишалася можливість вийти до простого люду, впасти на коліна й своїх помилках (як це колись нерідко робили сивочоліі пошрамовані яничарськими ятаганами, козацькі гетьмани й полковники). І сказати те чого ми від нього й чекали: "Браття вража сила знову загрожує нашій неньці-Україні. Я розпускаю недієздатний запроданський парламент і прошу підтримати мене в цьому рішенні. Я закликаю всіх кому майбутнє країни об'єднатися і спільними зусиллями перемогти на цих позачергових виборах».

Це був би насправді мужній крок. Це було б по-чоловічому. Це був би той вчинок після якого ми б стали поважали його ще більше. Переконаний, що незважаючи на велике розчарування та зневіру багато б народу відгукнулися на заклик Гаранта Конституції раз би прийшли до виборчих урн та проголосували за об'єднані патріотичні сили. І була б у нас реальна можливість знову здобути переконливу перемогу.

Та Президент не вийшов до народу і нічого схожого не зробив та не сказав Він довго "мучився" та "страждав" приймаючи вирішальне рішення поки серед глибокої ночі перед купкою заспаних журналістів не визнав свою повну капітуляцію й поразку. Це зізнання стало своєрідною "родзинкою" в півторарічній хронології зради. Після неї всі інші події й рішення уже не мали абсолютно ніякого значення. Все, що сталося потім, всі скачані слова й підписані документи були лише безбарвним тлом на якому яскравою „зіркою” сяяла президентська зрада всіх ідеалів Майдану.

А що далі запитаєте ви? А дальше звичайним людям треба просто жити дальше. Боротися з буденними негараздами та клопотам». Народжувати дітей. Вирощувати хліб. Будувати будинки. По-можливості бути щасливими й радісними. А щодо політичних партій то я б порадив їм не впадати у відчай. Відомо ж бо, що програна битва, ще не означає програної війни. Очевидно усім треба сісти, уважно вивчити й добре проаналізувати ті помилки, що були ними зроблені. А дальше шукати спільних союзників та партнерів. Дальше об'єднуватися і разом виховувати нових високоморальних і чесних лідерів та керманичів. Дальше готуватися до наступних виборів на яких раз і назавжди перервати ту ганебну та безсоромну Хронологію Зради А ми їм в цьому допоможемо, панове. Чи не правда?

Роман В. Олійник

^

дописувач
-

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
10:15, 21 листопада 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464