анонс
Шановні добродії!Ми, сім’я практикуючих парафіян церкви св. Апостолів Петра і Павла, звертаємось до Вас за допомогою на лікування нашої донечки, Аліни .
Діагноз клініки отоларингології при Академії медичній у Варшаві: двобічна нейросенсорна глухота ІУ степені. Результати обстежень показали, що дочка потребує операції: кохлеарної імплантації - кохлеаром Nucleus Freedom. Вартість кохлеара 29 тисяч 960 доларів США. Дохід нашої сім’ї 280 доларів США на місяць. Сума яка потрібна на операцію для нашої родини є непосильна.
Нашій донечці два з половиною рочки, вона нічого не чує, лікарі говорять, що Алінка ще занадто маленька, щоб страждати від своєї глухоти. Вона ще не усвідомлює, що усі люди чують, а вона ні. І не розуміє, що усі люди розмовляють, а вона не вміє, тому що ніколи не чула, і не знає як це – розмовляти.Дуже просимо допомогти нашій донечці жити повноцінним життям, почути мамині слова, спів птахів, шум моря. Не залишайтеся байдужими до долі нашої дитини. Надіємося на Ваше співчуття і допомогу.
^
Банківські реквізити та обговорення на форумі
Адміністратор
-
культура
КНИГА ПРО УГНІВ – НАЙМЕНШЕ МІСТО УКРАЇНИ
Небагато людей в Україні знають про найменше місто на прикордонні з Польщею – Угнів. І хоча у Львові є вуличка Угнівська, напевно й небагато львів’ян знають про це унікальне історичне місто. Сучасні енциклопедії та географічні довідники, як і адміністративно-територіальний поділ гордо надають йому статус міста, хоча напевно, цьому древньому і сповненому цікавою історією населеному пункту більш пасує статус містечка. Воно й не дивно, як не рахуй, але кількість мешканців цього міста не перевищує однієї тисячі, а популярна Інтернет-енциклопедія Вікіпедія подає кількість мешканців цифрою 999.
В доволі древні віки "червені городи" серед яких й Угнів, були західним оплотом руської землі, а тепер перебуває у глибокому спокої та стані, який межує якщо не із занепадом, то якимось летаргічним забуттям.
Та ось недавно громадськість, завдяки зусиллям місцевих ентузіастів, змогла більше дізнатись про місто Угнів, його віковічну історію, цікаві пам`ятки та сумне сьогодення. В кінці лютого у видавництві Літопис вийшла у світ книга Угнів з промовистою назвою "Угнів – найменше місто України".
 |
| м.Угнів, Успенський костел |
|
У двадцяти п’яти новелах, доповнених ілюстраціями можна дізнатись про цікаві, та майже забуті сторінки історії, відновити в пам’яті новіші часи та зазирнути у майбутнє, яке напав пов`язане е лише з унікальною природою, але й прикордонним розташуванням. Чи знаєте ви про унікальні чоботи "угнівці", які згадував у своїй творчості навіть Іван Франко. Залишки унікального муру з опоки та вежу св. Івана напевно подивували б не одного історика. Реміснича система міста захоплювала колись своєю організацією. А унікальне "угнівське вбрання", що відзначалось помпезністю та майже монументальністю – чим не вираз міщанської гордості. Млин з водяним приводом на в’їзді від ріки Солокії напевно би зацікавив механіків.Майже по-сімейному, як це може бути лише у невеликих населених пунктах, зійшли мешканці Угнова та численні гості у будинок Просвіти на небачену акцію – презентацію книги про Угнів. Були звичайно й науковці, делегація з сусіднього, та ще древнішого Белза, митці та голова Сокальської районної ради Олег Солодяк. Двійко викладачів місцевого професійно-технічного училища, яке до речі, може бути темою великої розмови, Губені Галина (сестра автора цих рядків) та Канюка Надія, за підтримки десятків небайдужих громадян та видавництва Літопис видали у світ цю невеличку, але так мило складену, вміло ілюстровану з скомпоновану книгу. Майже 200 сторінок тексту можна "проковтнути" за одне читання, так захопливо і водночас стисло розказано про Угнів. А скільки доповнень ще хочуть внести у книгу угнівці, скільки пригадалось лише піл час презентації!
Історія полишила сліди й в унікальній архітектурі Угнова, поєднавши три культури в спорудах, які видно з далека. Ще вцілілий, але який монументальний Успенський костел оборонного типу, неповторна за архітектурою та внутрішнім убранством Церква Різдва Богородиці, яку вважали найкращою церквою Галичини до другої світової війни, та одна біля одної три юдейських релігійних споруди: унікальна синагога, школа та допоміжна синагога. Вузькі вулички, залишки мурів та оборонних валів, тінистий парк, задумливий спокій і ще багато чого такого, чого не може бути у великому місті. Є й свій, аматорський, але такий щирий краєзнавчий музей. А унікальна природа – навкруг ліси, чистенька ріка Солокія, що правда понівечена меліораторами. Про все це можна прочитати, а ще краще – побачити на власні очі в Угнові. Звідки б ви не їхали до Угнова, з сторони Рави Руської (тоді ви зупиніться на пагорбі Бартішка, який колись був горою), чи з боку старовинного Белза (тоді зупиніться одразу за Корчівським лісом) – і вам відкриється панорама компактного містечка з виразними архітектурними орієнтирами.
Під час презентації тираж книги моментально розійшовся серед присутніх. Дещиця потрапить у бібліотеки Сокальщини та області. Багатьом зацікавленим книга не потрапить до рук. Є такі, кому треба неодмінно надіслати хоча б декілька екземплярів. Навіть в США діє товариство Угнівщина! О, скільки їх, угнівців розкидано по світі, адже зазнали не лише Вісли чи переселення "бандерівців" на схід, але й до 1951 року перебували у складі Польщі. Можливо Асоціація міст України, обласна рада, шанувальники історії та меценати відгукнуться на 545 річний ювілей Магдебурзького права Угнова – та допоможуть не лише перевидати книгу, але й впорядкувати місто. Щоб найменше не виглядало як найбільш запущене, а як найкраще!
Юрій Губені, доктор економічних наук,
в. о. професора уродженець Угнова
^
дописувач
-
суспільство
В Боб’ятинській СЗШ НІ ст. належна увага приділяється національно-патріотичному вихованню учнівської молоді. Так, нещодавно, в рамках тижня історії, був започаткований волейбольний турнір пам’яті воїна ОУН-УПА, політвиховника, учасника Похідних груп на Схід, головного редактора історично-краєзнавчого збірника «Надбужанщина» в трьох томах, яке видавало у США «Об`єднання надбужанців», магістра Миколи Мартинюка (Марцинюка), якого добре знають в с. Боб’ятині. Його ім’я носить сільська бібліотека, а на фасаді Народного дому поміщена меморіальна дошка.
Відзначаючи 90-річчя від дня народження бл. п. Миколи Мартинюка (Марцинюка), в нашу школу були запрошені юні волейболісти з Лучиць, Горбкова і Спасова. Перед відкриттям змагань автор цих рядків розповів учасникам про життєвий шлях патріота. А потім почалися ігри. Було багато вболівальників, адже волейбол — один з найулюбленіших видів спорту на Сокальщині, має глибокі традиції, Перше місце посіла команда СЗШ І-ІІІ ст. с. Лучиці (вчитель фізкультури Зеновій Ткачук), яка в напруженій боротьбі вирвала перемогу в останньому поєдинку з боб’ятинцями. Таким чином, юні волейболісти СЗШ с. Боб"ятин (вчитель Степан Басалик) зайняли друге місце. А третю сходинку посіли волейболісти СЗШ НІ ст. с. Спасів (вчитель Андрій Віра). Четвертими були юні спортсмени СЗШ НІ ст. с. Горбкова, які також показали цікаву гру.
Директор СЗШ 1-І І ст. с. Боб’ятин Василь Басалик вручив переможцям турніру Пам’ятні грамоти і побажав їм подальших успіхів у спорті і житті, завжди мати за приклад для себе подвиги учасників боротьби за незалежність України.
Було б добре, аби в наших школах проводились такі спортивні турніри на честь героїв визвольних змагань, щоб ми пам’ятали тих, хто віддавав себе боротьбі за Україну та її державність, щоб через проведення спортивно-масових заходів прищеплювати юному поколінню патріотизм і національну ідею.
Чому б, наприклад, не започаткувати в с. Спасові волейбольний турнір пам’яті полковника УГІА Василя Сидора-«Шелеста»; в с. Сільці — Крайового Провідника ОУН Івана Климіва-«Легенди»; в м. Угнові — змагання на честь братів-патріотів Онишкевичів; у Карові — братів Миколи і Петра Дужих і Василя Макуха; в с. Себечеві—майора Василя Ваврука; в с. Реклинець—члена бюро Проводу ОУН Дмитра Маївського і міністра лісівництва Андрія П’ясецького; в Ільковичах — патріота і поета Дмитра Штикала; в Княжому—члена ОУН-УПА Олекси Мельника («Чорноморця»); в с. Поториця — Володимира і Василя Макарів; в м. Великі Мости — Петра Балка («Святослава») і так далі. Список можна продовжувати. Адже кожне наше село і містечко воювало, і ми повинні знати своїх лицарів Звитяги і Чину. Є багато способів вшановувати їх пам’ять, один з них—через масові види спорту.
Володимир ПОЛЯНЧУК,
вчитель, депутат районної ради,
член фракції «Наша Україна».
^
Газета
"Голос з-над Бугу"
НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ
