** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина : новини ::10.06.2006

НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ

    10 червень 2006 року

Пошук в новинах   

економіка

ПРИБОРКАННЯ НЕПОКІРНОГО ФЕРМЕРА

Я — фермер, маю чотири гектари землі і згідно з законодавством вирішив приватизувати її: два гектари на себе, і стільки ж на сина. Написав заяву в земельну комісію. У жовтні 2003 року, змінюючи статут господарства, я ввів членом господарства свого сина. Та, не знаючи, зробив помилку, бо записав його не членом господарства, а учасником. Однак у юридичного відділу держадміністрації тоді не виникло жодних зауважень. Написав заяву про те, що мій син хоче приватизувати земельний пай, котрому на той час виповнилося 15 з половиною років. На яку отримав відповідь земельної комісії: «Синові ще немає 16 років». Виявляється шановні члени комісії не знали, що в червні 2003 року був прийнятий закон, який дозволяє приватизувати землю з 14 років. Надіючись, що закралася якась помилка, пишу наступну заяву вже у грудні, а потім ще одну, в січні. У відповідь—тиша. Тож, аби добитись свого, довелось звернутися в прокуратуру. Перевірка працівників прокуратури встановила, що розгляд мого звернення проведено з порушенням вимог статей 7,18,19,20 Закону України «Про звернення громадян». Викликали мене на засідання земельної комісії, де заявили, цитую: «Величко Т. М. навчається в школі і не має можливості обробляти землю», і вказали мені на помилку щодо члена господарства. (До речі всі відповіді, які я отримував, маю на руках, і можу їх представити як доказ мого ходіння з кабінету в кабінет).

Тоді я переробив статут фермерського господарства. До цього документа на цей раз в райдержадміністрації дуже прискіпливо приглядались. Опісля мене знову викликали на засідання комісії, яка нарешті дозволила приватизувати земельний пай. Зауважте — приватизувати!

Однак чиновникам треба якось приборкати непокірного фермера, який шукає правди. В березні прийшов інспектор земельного відділу і написав припис на виготовлення паспорта на ставок. Бо на моїй території є рів, і я маю дозвіл районної ради на будівництво ставка. Але навіщо ще паспорт, якщо нема ні води, ні риби, а лише є рів. Та це ще не все.

Згідно з чинним законодавством після рішення комісії на приватизацію паю дає розпорядження голова райдержадміністрації. Однак, як з`ясувалося, це рішення комісії для РДА недійсне. Начальник земельного відділу Степан Шевчук сказав коротко: «Не дам». (Хоча контроль був покладений на заступника голови РДА Ігоря Шайногу). Мені ж дали відповідь, що потрібно звернутись у Сокальську міську раду, хоча добре знали, що дозвіл на приватизацію землі, яка лежить за межами міста, дає районна влада. Знову звертаюсь в прокуратуру, на що отримую відповідь: «Землю може надати Сокальська міська рада, але це її право, а не обов’язок».

То чи має мій син, як член господарства, право на землю, чи ні? Щоб з`ясувати це, мені довелось звернутися й до народного депутата Петра Олійника. Відповідь отримав 9 липня 2004 року: «Величко Т. М. дано дозвіл на приватизацію земельної ділянки в 2,0 га. ... Величко М. І. не згідний з рішенням конкурсної комісії про приватизацію земельної ділянки...». А де ж розпорядження РДА? Чого ж я тоді оббиваю пороги? Йду в райдержадміністрацію, щоб взяти адрес адміністрації Президента. Через два дні зустрічаємось у М. Пшевлоцького з С. Шевчуком. Через 10 хвилин, зрозумівши в чому справа, голова райдержадміністрації зобов`язує Степана Шевчука підготувати розпорядження. Проте мені довелось ще двічі ходити на прийом до голови РДА, поки було видане розпорядження. Але яке? «Про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки». А про приватизацію вже забули. Я думав, що все уже вирішено. Та не так сталось, як гадалось. У вересні приношу в Сокальське земельно-кадастрове бюро (власник Я. Галамай) необхідні документи на приватизацію. В мене їх приймають й обіцяють виготовити Державні акти через місяць. Та коли збігли ці дні, мені відмовили, мотивуючи тим, що в них немає потрібних даних і карт. З відчаю їду до Львова в Інститут землеустрою. Тут прийняли документи, й знову пообіцяли все зробити за місяць. За виготовлення Державного акта офіційно мав заплатити 85 грн., плюс більше тридцяти грн. за інвентаризацію. Перед Новим роком телефоную в Інститут землеустрою і дізнаюся, що платити треба дорожче. Розробили кошторис вже на 4465 грн. На мої слова, що є Закон, згідно з яким вартість робіт не може перевищувати 85 грн, тут мені зауважили, що у них є свої закони. Прийшлось звернутись знову до п. Олійника. Але тепер в облдержадміністрацію. Після цього з Львівського інституту землеустрою отримав лист від 21.04.2005 р., в якому мене запрошували з`явитися для перегляду кошторису. Одночасно звертаюсь в РДА до вже теперішнього голови О. М. Солодяка. Скаржуся на дії начальника відділу земельних ресурсів Степана Шевчука. Як не дивно, відповідь приходить від... п. Шевчука. У вересні поїхав я на прийом до начальника головного обласного управління земельних ресурсів М. Пшевлоцького. Отримав всі необхідні копії технічної документації з Інституту землеустрою. Мене запевнили, що всю необхідну роботу виконає й Сокальське земельно-кадастрове бюро. У цій організації чомусь мої документи, які я подав ще в вересні, зареєстрували аж 11 жовтня, а землевпорядники приїхали обміряти землю в кінці листопада. Ходили по ділянці, робили якісь виміри. Зате тепер кажуть, що з дев’яти точок обмірів правильно нанесена лише одна. Як так може бути? Адже територія обгороджена, і я аж ніяк не міг підсунути ні асфальт, ні дорогу, ні залізничну колію. Тож пояснення лише одне—затягують справу. Інакше й не скажеш, бо надворі уже весна. На початку травня запросили мене у відділ земельних ресурсів, де ми з успіхом поділили чотири гектари на два. Проте через день виникла нова проблема. Виявляється, що земельну ділянку з будовами, господарським двором я сам у себе повинен взяти в оренду. Хоча в Законі «Про фермерське господарство» в ст.13 чітко сказано: «Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства передаються безплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю)».

Хіба так годиться, щоб селянин, який має вдосталь роботи зранку до вечора в полі, стільки часу шукав правду і бігав від одного начальника до іншого, з одного кабінету в інший... Якщо я щось прибрехав, пан Шевчук може подати мене до суду. До речі, жителям сіл Сокальщини варто знати, що у Львові на вулиці Я. Мудрого, 10 є центр юридичної допомоги сільському населенню, де кожному, хто має спірну ситуацію щодо земельних паїв чи землі, допоможуть правильно вирішити земельні проблеми. Хоч, на жаль, наш район не уклав з ним договору.


Михайло ВЕЛИЧКО, фермер.


"Голос з-над Бугу" 30 травня 2006р.

^

Газета
"Голос з-над Бугу"

освіта

Вчительська династія по чоловічій лінії

Рідко хто, народившись у родині вчителів, обирає собі іншу професію. Хоч і яка вона нелегка, але якось стає генетично близькою дитині, яка виросла в оточенні педагогів. У Юрія Кірика і дідусь Олександр, і батько Ігор, один був, останній ще є — вчителі. І внук та син пішов їх стежиною, хоча до цього рішення йшов сам, але приклад батька — вчителя фізики, відіграв свою роль у виборі професії. Батько закохав сина у фізику. І тому нині Юрій може сказати, що фізику не можна розділити ні з чим. І хоча він із золотою медаллю закінчив школу, а згодом блискуче і вуз, став добрим вчителем, його вихованці виборюють призові місця на районних і обласних олімпіадах, він готує дітей для вступу у вищі учбові заклади, і все ж дуже часто під час нашої розмови повторював:«От Ігор Олександрович (батько) — ото фізик, такий розум не купити. Він для мене є взірцем». Тато навчив Юрія грати в шахи, і синові не завжди навіть нині вдається виграти у батька. У розмові з Юрієм, я побачила ще й іншу рису цієї родини—патріотизм. Дідусь був членом ОУН, тато—головою Великомостівської міської ради першого демократичного скликання.

Студентом Львівського державного університету ім. І. Франка Юрій стаз у непростий час — 1989 рік. Його студентське життя минало у вирі національного відродження, активним учасником якого він був. З романтичною ностальгією згадував ті часи. А от щодо навчання, то тут мрія, яка спочатку, начебто намагалася змінити плин його життя, змушена була підкоритися долі.

Суть ось у чому, під час навчання у вузі Юрій якось охочіше схилявся до спеціальності інженера-оптика, а покликання вчителя-фізика відійшло на другий план. Проте, коли він закінчив навчання, багато підприємств, що належали Мінобороні, перестали існувати, очевидно, оптики їм вже не були потрібні. Він став вчителем фізики і потрапив у рідну школу. Нині вже не шкодує, що саме у це русло повернула його доля. Якщо колись єдиним ідеалом вчителя для нього був батько, то нині — це директор Великомостівського ліцею Галина Теодорівна Медвецька. У цій людині гармонійно поєднані покликання вчителя, організаторський хист та глибокі професійні знання. «У Великомостівському ліцеї, — розповідає Юрій Кірик—є на кого рівнятися».

І молодий педагог рівняється і росте. Юрію Ігоровичу довіряють фізико-математичний клас. Там діти розумні та спраглі знань, наче губка всмоктують все, що їм дає вчитель. Працювати у такому класі водночас і важко, і цікаво. Випускники практично всі стають студентами вузів.

Ігор Кірик готує учнів до участі в олімпіадах. Його вихованець Андрій Роса протягом кількох років—переможець обласної, а Олесь Дацків, Іван Орищин, Марійка Гладка — призери районної олімпіад. Ще у Юрія-Ігоровича був вихованець Михайло Гурей, котрий два роки тому закінчив школу. Він посперечався з викладачем фізики з національного університету «Львівська політехніка», що розв`яже будь-яку задачу. І доказав, що у цій справі він справді ас. А от Юрій Кірик одного разу, зустрівши свого університетського професора, розповів йому, що працює вчителем фізики, на що той йому відповів: «Нарешті будете знати фізику».

Вчитель Юрій Кірик щасливий з того, що у ліцеї є всі умови для творчої праці. І Сокальський відділ освіти всіляко підтримує добрі починання. Ще він має можливість готувати дітей до вступу в «Львівську політехніку» і на вузівських конференціях відстоює працю шкільного вчителя. Нині він вважає, що наша держава повертається до фізики, яка знову стає потрібною в кораблебудуванні, освоєнні космосу.

Сьогодні у школах району урочиста лінійка з нагоди останнього дзвоника, то нехай для молодого вчителя фізики Юрія Кірика ще не один десяток літ дзвонить шкільний дзвінок.

Оксана ПРОЦЬ.


"Голос з-над Бугу" 30 травня 2006р.

^

Газета
"Голос з-над Бугу"

здоров'я

КУПАТИСЬ У ВОДОЙМАХ МОЖНА ЛИШЕ НА ВОЛИНІ?

Наближається довгождане літо. Кажуть, що воно у нас буде цього року спекотним. У таку пору найкраще відпочивати біля озера чи річки.

На жаль, на Сокальщині не залишилося жодної чистої водойми. Про це ніхто й не дбав. Роками не проводилась чистка русла Західного Бугу, який ще й обмілів внаслідок підняття шлюзів. Занедбані й інші річки та озера. Нині залишилася одна назва й від Сокальського пляжу. Незрозуміле призначення також штучного озера біля ДП «Львіввугілля», на спорудження якого витрачені колосальні кошти.

Та цю проблему можна розв’язати. Сокальська районна організація Партії промисловців та підприємців України вважає, що можна створити відпочинкові зони, якщо передати їх в оренду приватним підприємцям. Уже є план благоустрою озера Кругле в районі урочища Валівка. Можливо, з`являться інші проекти, наприклад створення відкритого басейну. Для цього районна і міська ради повинні оголосити конкурс на кращий проект. Однак не треба вставляти палки в колеса, а всіляко сприяти людям, які візьмуться за цю справу.

А поки що прийдеться їздити до сусідів на Волинь, де природа подбала про створення сприятливих умов для відпочинку.

 

 

Леонід СЕМЧУК, голова Сокальської РО Партії промисловців і підприємців України, депутат Сокальської міської ради. ,


"Голос з-над Бугу" 30 травня 2006р.

^

Газета
"Голос з-над Бугу"

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
08:35, 14 листопада 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464