політика
Вчора обласна територіальна виборча комісія розпочала видачу бюлетенів дільничним виборчим комісіям. Як повідомив „Львівський портал” заступник голови обласної ТВК Ігор Кравчук, упродовж вівторка ТВК видала більшу частину бюлетенів, а в середу планує цю процедуру вже завершити. Виборчі бюлетені вже отримали ряд міських та районних комісії. За словами Ігоря Кравчука, видача самих бюлетенів не є вже аж такою великою проблемою, більшою проблемою, на його погляд, є видача протоколів різних типів для підрахунку голосів. «Ось це буде найгірше, найдовше і найважче. Протоколи видаємо паралельно з бюлетенями і нам доводиться пояснювати членам комісій, як їх заповнювати, адже є багато типів протоколів. У мене таке враження, що не всі дільничні комісії зможуть їх правильно заповнити. Ми їм намагаємося пояснити, але поки вони не помиляться, то не зможуть це зрозуміти», - сказав Ігор Кравчук.
служба інформації ТРК “Сокаль”
^
служба інформації
ТРК "Сокаль"
культура
Творча зустріч у Львові
21 березня у м. Львові, в 13-ій міській бібліотеці, у рамках Всеукраїнського тижня дитячої та юнацької книги відбулась творча зустріч з відомими сокальським композитором і поетом Ольгою Пенюк.
Вона познайомила юних читачів із своїми творчим доробком - пісенниками для дітей: «Різдвяні дзвіночки», «Країна дитинства», «Черешнева віхола» та поетичною збіркою «У краю барвінковім».
В цій зустрічі також приймали участь: молодий львівський художник Андріан Банах, який є оформлювачем книжок О.Пенюк і Любов Бодня - представник НВФ «Українські
технології», яка друкує твори О. Пенюк.
Перед юними читачами виступили сокальські юні таланти, які перемагали на багатьох районних, міжрегіональних та обласних дитячих фестивалів: Богдан Дмитрів, Іванна Полюшинська, Катерина Косенька, Ганна Михайлюк, Богдан Андрійчук та львівянка Анастасія Колесник.
Вони чудово виконали пісні автора: «Ти у мене одна», «Дівчинка-україночка», «Пісенька про тата», «Це - Україна», «День Матері», «Мій дивокрай», «Хмаринка», «Музика - це життя» та познайомили юних читачів з віршами поетичної збірки «У краю барвінковім».
Юних артистів з Сокаля дуже гарно з шквалом оплесків приймала публіка. Зустріч пройшла в теплій обстановці, читачі задавали багато цікавих питань всім учасникам. В кінці творчої зустрічі наші юні сокальські артисти вперше в своему житті роздавали автографи юним читачам.
^
Ольга Пенюк-Водоніс
Сокальська дитяча школа мистецтв ім. В.Матюка
здоров'я
21 березня на шахті «Лісовій» ДП «Львіввугілля», що у селі Сілець, внаслідок руйнування гірської виробки на глибині 510 м отримав травму 25-річний працівник. Потерпілого після надання медичної допомоги транспортовано у Червоноградську міську лікарню, – повідомив прес-центр ГУ МНС України у Львівській області. На момент руйнування виробки у шахті перебувало 267 працівників, які самостійно вийшли на поверхню.
^
служба інформації ТРК “Сокаль”
^
служба інформації
ТРК "Сокаль"
погляди
Це дійсно приємно бути в Сокалі!
Я подорожувала і жила у різних містах і країнах, але ніколи не бачила такого спокійного містечка як Сокаль. Я не знала де буду працювати, у якому місті і з ким, але не уявляю кращого міста ніж Сокаль. Програма Корпусу Миру направляє добровольців у різні країни. Все залежить від запрошення.
Я працюю в Сокальський спеціалізованій школі №3. Робота і спілкування з дітьми цієї школи приносить багато радості, бо у дітях я бачу майбутнє. Якщо сокальські діти у майбутньому стануть лідерами, то я вірю, що в Україні все буде добре. Вони більш незалежні, вільно думають, мають право вільно висловлювати думку.
Це нове покоління росте в незалежній Україні, я рада бути їх вчителькою.
Неможливо порівняти сокальське життя і американське. Всюди є щось гірше і краще. Ідеальності не буває, добре життя там, де нас немає!
Мені подобається Сокаль. Люблю кожен ранок через вікно дивитися на історичні пам’ятники міста. Милує око колишній монастир на горизонті, величаві куполи церкви Петра і Павла, гордий і строгий костел.
Люблю гуляти вулицями міста, зустрічати знайомих, спілкуватися з цими радісними, привітними людьми. Кожен день, кожну хвилину я навчаюся чогось нового, взнаю багато цікавого про людей України, їхні традиції, культуру.
Велика Сокальска сім’я, друзі – порадники зі школи №3, уважні працівники бібліотеки ім.Бобинського, благодійна організація «Карітас –Сокаль», організація регіонального розвитку.
На мене Україна, Сокаль справили велике приємне, незабутнє враження. Ніколи не забуду це особливе привітне місто і його жителів.
Це місто залишиться у моєму серці назавжди. Пам’ятатиму і ніколи не забуду сокальчан, вчителів ССЗШ №3, з якими я працюю, дітей, які дають радість від праці, які ростуть і розквітають на радість майбутньому цієї держави.
Всім раджу і запрошую побувати у цьому чарівному куточку України – Сокалі
Елізабет БАЛТАРО
волонтер Корпусу Миру
американка
^
дописувач
-
погляди
«БУДУ РОЗПОВІДАТИ ПРО ВАШУ ЧУДОВУ УКРАЇНУ»
З грудня минулого (2004) року у Сокальській СШ №3 навчає дітей англійської мови волонтер Корпусу Миру американка Елізабета БАЛТАРО. Вона енергійна, мила, надзвичайно комунікабельна. За короткий термін вивчила українську мову, якою з нею і спілкувався наш кореспондент.
— Міс Елізабет, розкажіть, будь ласка, як Ви потрапили в Україну?
— Я закінчила Гілфордський університет, вивчала філософію і мистецтво. Працювала в крамниці продавцем, менеджером, а вечорами викладала англійську мову емігрантам. Серед них були африканці, мексиканці, а з Європи до вас найближче — білоруси. Потім захотіла випробувати себе волонтером, подала документи в Корпус Миру, довго чекала і ось — я тут.
— А чому вибрали саме Україну?
— Не хотілось їхати, наприклад, в Афганістан, де йде війна, чи в Африку. Вибрала мирну країну в Європі і дуже рада, що потрапила саме до вас в Україну.
— Як зреагували на Ваше рішення рідні?
— Мій батько Річард — італієць, лікар за фахом, хотів, щоб я подорожувала, побачила світ. Мама і бабуся також підтримали мене, а двоюрідна сестра назвала божевільною. Батьки в травні приїжджали провідати мене, їм тут дуже сподобалось. В наступному році батько хоче взяти участь в одній з програм і приїхати читати лекції для студентів у Луганську. Мама працює в організації, яка надає допомогу мексиканським емігрантам. Маю ще 15-річного брата Джана. Він навчається.
— Що Вас найбільше вразило в Україні?
— Коли вийшла з літака у Києві, нам роздавали «Снікерси». Потім, проїжджаючи містом, побачила багато «Макдональдсів». Це для мене було справжнім шоком: ніколи не думала, що побачу в Україні щось американське. Але я взагалі майже нічого не знала про вашу країну. А тепер бачу: в кожній крамниці продають «Кока-колу» (фе!), «Бонакву». Першу я не люблю, а от «Бонакву» чи «Трускавецьку» негазовану п’ю із задоволенням.
— Як Вам працюється у школі?
— Школа — моє світло у житті. Ваші діти чудові: дуже розумні, чемні, знають декілька мов. Коли в клас заходить вчитель — вони встають, вітаючи його. Це приємно. У нас в Америці такого нема. Ваші учні вчаться шість днів в тиждень (у нас п’ять), до 16 години і все встигають. На уроках вони більш серйозні, багато читають, а в нас ведуть себе вільніше, відпочивають. Щоправда, ваші учні мало задають питань. І списують. В нас такого нема. Спочатку я думала, що це моя вина, але потім зрозуміла, що це у вас залишилось від совєтських часів. Я не приїхала оцінювати знання. Я приїхала з дружбою і миром, щоби ми обмінялись своїми звичаями, думками, відкрили свої душі один одному. І мені дуже приємно, що ваші люди хочуть знати англійську мову, спілкуватися нею. Я веду курси, які відвідують люди різного віку, і своїх дітей приводять.
— А скількома мовами володієте Ви, Елізабет?
— Трохи знаю італійську, розумію іспанську, тепер вивчаю українську.
(Засвідчую: якби кожен з нас так володів англійською, як Елізабет українською, то не страшно їхати і в Америку — прим. авт.).
— Чи звикли Ви до нашої їжі, побуту?
— Мої улюблені страви — червоний і зелений борщ, дуже смачний у вас чорний хліб. Вареники я їла ще вдома, у нас вони вважаються польською стравою. Тепер я знаю, що це не так. Вдома ми споживали страви італійської, китайської, мексиканської та інших кухонь. Люблю гостре, аджику, наприклад. У вас вперше попробувала квашені помідори (квашені огірки і в нас є). Це просто супер! Різниця в тому, що у вас їдять відразу і перші , і другі страви. А в нас щось одне.
Ваші люди багато уваги приділяють зовнішньому вигляду і це добре. У нас же ніхто не звертає уваги на волосинку, яка прилипла до костюма. І в квартирах у вас чистіше, охайніше. В Америці не звертають уваги білий ти чи чорношкірий, гей чи лесбіянка. У вас до цього трохи інше ставлення.
— Чи подобається Вам у Сокалі?
— Дуже. Знаєте, вдома я трохи малювала, а тут, в Сокалі, пишу багато віршів. І не можу зрозуміти — чому? Мої колеги, які роз’їхалися по великих містах, кажуть: ну, що там в такому маленькому місті цікавого? А у вас чудові люди, прекрасні діти, гарний музей... Я знайома з отцем Кащуком, була в церкві св. арх. Михаїла і в церкві Єгови. Ще не була у церкві св. Миколая. Я вільно розмовляю з сокальчанами — на ринку, пошті, в крамницях. І ми чудово розуміємо один одного.
Я приїхала з міста Омага, штат Небраска. Клімат у нас схожий з вашим, так що почуваюсь тут добре. Тим більше така чудова тепла осінь. Люди у вас працьовиті, практичні. І я багато чому навчилася. Коли приїду додому, здивую всіх. Мені ще залишилось рік бути у вас. Але сподіваюсь знову приїхати в Україну. (Додам від себе: Елізабет користується Інтернетом і запустила на сайт свою розповідь про Сокаль. Запитувала мене, чи можна дописувати до газети — авт.).
— В яких ще країнах, Елізабет, Ви побували?
— Народилась я в Італії, але практично не пам’ятаю її. Була в Польщі, Австрії, Чехії, Німеччині, Румунії, Франції, Швейцарії, Еквадорі — туди їздила ще студенткою, із другом. Вже з України їздила в Англію. Зрозуміло, в мене особливе почуття до Італії, там мені більше подобається біля моря. На Різдво поїду додому. І, звичайно, повезу подарунки з України — писанки, шоколад «Світоч», ялинкові прикраси, українські вишиванки, які мені дуже подобаються. Буду розповідати про вашу чудову Україну.
— Дякую за розмову.
Інтерв’ю взяла
Валентина БЛУДОВА.
"Голос з-над Бугу" /25 листопада 2005р
^
Газета
"Голос з-над Бугу"
НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ
