** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина : новини ::22.06.2010

НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ

    22 червень 2010 року

Пошук в новинах   

суспільство

ПІСЛЯ ГРОЗИ ПЛАВАЛИ У ВОДІ


 


Після грози, яка пройшла у понеділок, 14 червня, редакційні телефони не змовкали: дзвонили з різних куточків Сокаля і у відчаї розповідали скільки лиха принесла їм вода. Зокрема, на вулицях Старицького і Миколайчука вода позаливала місцями вулицю і підійшла до фундаментів будинків. По вулиці Підкови біля колишнього маслозаводу вода бігла, наче гірська річка. Відтак мешканці не могли дістатися до центру і вбрід переходили на вулицю Шевченка. По вулиці Кошового, неподалік Цен ральної райлікарні, мешканцям дісталося найбільше - тут затопило городи, вся глина «осіла» на дорозі та на подвір`ях. Брудну купель доводилося приймати й автомобілям «швидкої допомоги» та маршруткам, які їхали до Сокальської ЦРЛ. Тут на початку вулиці Ярослава Мудрого утворилися цілі «озера». Відтак у жителів будинків №№-12-15 подвір`я було все у болоті. Не обминула вода й вулицю Українську... Як розповіли жителі двох сусід ніх вулиць - Старицького і Миколайчука, такого раніше не було. Кажуть, можливо причина у близь кому сусідстві із водонапірною станцією, яка тепер працює у півсили.


- Раніше, коли було велике споживання води, підтоплень не було, - пригадав Орест Когут, який мешкає по вулиці Старицького. - Нині рівень води значно підвищився. У підвалі мого будинку постійно стоїть вода. Відтак руйнується фундамент, всередині приміщення сиро. Запитую людей, чи зверталися кудись. І чую, про те, що їх підтоплює, уже знає міський голова Петро Савчук, бо жителі неодноразово письмово зверталися до нього. На жаль, поки що нема ніякого результату. Натомість дають пояснення, що трактор не може прочистити канал, бо є самовільні надбудови. Житель вулиці Старицького Рішард В`ячеславович


Любачевський пояснив, що їх підтоплює з часу, коли «Хімія» пере стала воду качати. Старі скважени, коли йдуть сильні дощі, стоять у воді, бо нема санітарного рову. Ще й тут знаходиться найнижча точка Сокаля і вода весь час збирається у цьому місці. До того панчішна фабрика недавно зробила ставок і там тепер затримується вода, коли йдуть зливи.


- Мабуть, через це у наших льохах є вода. І ми змушені викачувати її. А як тільки вона спадає, то й у льохах вода пропадає, - бідкається чоловік. - Ми вже й до голови райдержадміністрації Ігоря Бережницького зверталися і Петро Савчук тут десять разів був, двічі прокурора запрошували... Щоразу нам обіцяють допомогти, але це лише обіцянки... Уже шість років чуємо, що виділили гроші на ремонт каналу, та досі його не почистили. Прикро, що ніхто нічого не робить, а ми тут «плаваємо»...


Жителям вулиці Ярослава Мудрого також довелося «поборотися» з водою, вигортаючи багнюку з подвір`я.


- У попередні роки у нас такого не було, а цьогоріч уже тричі нас підтоплювало та заливало городи, - каже жінка літнього віку, мешканка будинку №33. - Таке трапляється відтоді, як почали ставити будинки за дорогою. Гляньте, у нас усе подвір`я замулене, а у сусідів вода тече просто у хату...


На сусідній вулиці чоловіки, жінки та діти дружно вигортали віниками, шуфлями та швабрами землю з обійсть. Наводила лад на подвір`ї й Юлія Сікора, що мешкає по вули ці Кошового.16. Вона пояснила, що так мучаться через те, що хтось розбив трубу, яка йде під об`їзною дорогою. Тепер вода тече навпростець через городи на їхні подвір`я. Цього не було б, якби під час будівництва лікарні та станції переливання крові зробили дощо ву каналізацію, щоб перехопити всю цю воду.


-Я - інженер-будівельник, мешкаю на Кошового уже 35 років, - доповнює сусідку Мирослав Што-калко. - Досі канал, який тут є, нормально пропускав воду, бо були забудови лише з одного боку від об`їзної дороги. Під нею є водовідвідна двоочкова труба діаметром один метр. Вона знаходиться у низовині. Басейн її збору води - приблизно 200 га - це аж до поторицького лісу. Відтак вся вода з цієї площі по рельєфу (з верхнім ґрунтовим шаром та залишками рослин з полів) стікається в неї. Цьогоріч затопило три вулиці :Ярослава Мудрого, Кошового, Крушельницької й частково Петрушевича.


-    Я ж відбувся легким переляком, - каже чоловік, - вода залила квітник і подвір`я. А п`ятнадцять років тому перепало добряче: вивіз зподвір`я шість КамАЗів глини. Тоді разом з сусідом Морозом, поставили на трубі щит, який перекривав одне очко, тобто вийшов підбір води. Збиралося багато води і де була низина, утворювалося озерце. За деякий час воно пропадало. Тож ми й не мали клопоту. Зараз по ту сторону об`їзної людям пороздавали плани. Вони будуються. Комусь, мабуть, недовподоби було це озерце, і відкрили друге очко труби. Тепер вся вода з полів стікається до нас. Прийняти таку кількість води канал не може, і нас затоплює. Тепер, щоб не трапилосязнову таке як сьогодні, необхідно відрегулювати водовідвідну трубу, щоб зменшити потік води. Для цього треба одне очко засипати чи поставити регулювальники напору води. До того ж нещодавно зменшили діаметр водовідвідних труб, які лежать на вулицях Кошового та Крушельницької. Це теж зменшило пропускну спроможність в довідвідного каналу: він не може пропустити через себе таку масу води і та біжить до водонапірної станції, заливаючи усі вулиці, що є на шляху.


Невдовзі до нас підійшла пані, яка привіталася і сказала, що це вона телефонувала у редакцію.


-    Мене звати Марія Мороз, ми тут живемо понад тридцять років У нас за цей час були усі керівники міста та району, а віз, як кажуть, і нині там. А ми після дощів щоразу «плаваємо». Ось у Юлії Сікори затопило два городи. Декому з сусідів вода у хату тече. Біля нас не пройти, ні проїхати: вода на подвір`ї й під хатою. Біда та й годі, що нам робити? Вже й до голови районної ради Олега Солодяка зверталася... І він сюди приїжджав дивитися...


-    Я виїхав туди, подивився на місці, - каже голова районної ради Олег Солодяк. - Люди потерпають від природних катаклізмів. Йдуть сильні зливи та часті опади і водовідвідна труба не може прийняти таку масу води і вона заливає низовини. Ще й в деяких місцях водо відвідні канали замулені, засмічені, що теж ускладнює ситуацію і сприяє тому, що вода збирається у певних місцях.


Цього дня півгодинна гроза при несла чимало клопотів мешканцям інших вулиць Сокаля. Вода затопила тротуари та проїжджу частину вулиць, подекуди -подвір`я, підвали та помешкання, змила та підтопила городи. На жаль, синоптики влітку обіцяють чимало інтенсивних дощів, тож мешканцям вище названих вулиць доведеться знову «плавати», якщо міська рада не вирішить це питання. Але ж таке трапляється не вперше! Чому ж ніхто і пальцем не поворохнув, щоб якось допомогти людям? Невже у нас поки грім не вдарить, мужик не перехреститься. А поки що мешканці цих вулиць рятуються як можуть: беруть мітли, швабри та лопати і вигортають воду з подвір`їв та дороги у канали.



22 червня 2010 р.               Любов ПУЗИЧ.




^

Газета
"Голос з-над Бугу"

погляди

"За шмат гнилої ковбаси"



Вивезли до Москви наші заощадження (в цьому числі і мої 8 тисяч), віддали атомну зброю, Чорноморський флот, літаки-бомбардувальники, золото, високозбагачувальний уран... Цей перелік можна продовжувати і продовжувати - мовляв, беріть усе - нам не шкода. Звісно, не з власної ж кишені. Янукович не визнає Голодомор геноцидом українського народу, здає на догоду США уран, а США здає Україну Росії... Політичні, енергетичні, інформаційні, фінансові, історичні, дипломатичні тощо - це війни Кремля проти України від часу незалежності. І вони закінчуються ганебною капітуляцією - планомірною здачею суверенітету України на догоду Москви. Продовження перебування Чорноморського флоту в Криму - зухвалість, яка шокує ! Президент, узурпувавши владу, розглядає Україну як кишенькову державу, не питаючи дозволу у значно більшої частини народу - українців, котрі не голосували за нього. Як мовиться, що хочу, те творю. Адже очевидно: Чорноморський флот РФ - це постійний чинник дестабілізації, закріплення проросійськості Криму з отриманням російських паспортів тощо. А відтак, у разі необхідності (яку завжди можна спровокувати), «старші» брати підуть зі зброєю в руках захищати своїх громадян. Держдума РФ навіть прийняла такий закон. Політичні загравання з Москвою завжди приводили Україну до згубних наслідків. Згадаймо хоча б угоди Б. Хмельницького і що з ними сталося. Росія не заспокоїться, поки остаточно не поверне Україну в своє ярмо. Тож ніхто не має права торгувати нею, неприпустимо розмінювати безпеку держави на цінові «знижки», здавати суверенітет на догоду Москви, хоча ціни були завідомо накручені з певними намірами - економіку України нагнути до положення «рачки повзти»


З повсякденного життя витісняють українську мову, відроджують радянську історіографію. Зараз поширюються розмірковування щодо повернення в лоно СРСР, толерується ім`я Сталіна і навіть встановлюють йому пам`ятник, вивішують радянські прапори, переписують «правильно» шкільні підручники... Тож ось яка велика різниця, пане екс-президенте Ющенко, між Тимошенко і Януковичем, яку ви впритул не воліли бачити, допомагаючи прийти до влади антиукраїнцям? Заслужено ви отримали на свою адресу гучне людське «Ганьба!» біля Верховної Ради. А що вже казати про те, як ратифікували угоду пролонгації Чорноморського флоту РФ в Криму! Слів толерантних не підібрати! Жахливе свавілля! Без обговорення, нахрапом!.. Це вам - не кидання яєць. Ніколи не сподівався, що так ганебно поведе себе Литвин. Адже він залізобетонно повинен стояти на сторожі Закону. Далебі! Він був «вельми потрібен» Україні - про це казали виборцям. І, мабуть, через заздрощі до високого рейтингу Тимошенко, танком попер проти неї. Ну, а тепер вже буде «потрібен» і Росії. На догоду Януковичу зганьбив себе і Конституційний Суд. А чи в «знаменитому» Донецькому адмінсуді, який позбавив Шухевича і Бандеру Героїв України, можна буде оскаржити рішення Кабміну Азарова про зняття з резиденції «Межигір`я» статусу заповідника? Народні депутати, котрі були проти зрадницьких угод, повинні скласти мандати і змусити московських намісників до позачергових парламентських виборів. Або згуртуватися і виступити єдиним фронтом і думати, яким чином здійснити процедуру імпічменту...



22 червня                                                                            Роман КРИКУН,




^

Газета
"Голос з-над Бугу"

Духовна сторінка

Дороге юнацтво!



У другій половині 30-их років минулого століття інтенсивно працювала «Просвіта»,готуючись до відзначення 70-річчя свого заснування. Поскільки  кістяком того могутнього об`єднання була молодь, тому багато друкованих видань присвячувалось саме її шляхетному вихованню. Пригадую, в нашому селі Гаях, що на  Брідщині, проводились виховні жіночі курси, які вела чарівна інтелігентна дівчина Маруся Чумівна. За її патріотизм, націоналістичні переконання поляки не давали їй праці. Моя сестра відвідувала ці курси і після закінчення всім дівчатам з фонду «Просвіти» подарували книжечки під назвою «Молоде село». В ній друкувалися історичні події, корисні побутові поради і правила доброго тону. Одним словом, все те, що найбільше впливало на виховання здорової, духовно багатої патріотичної молоді.


Мені пригадались 10 правил негативного значення і протилежних їм 10 високоморальних, спрямованих на виховання особистості з високими національними християнськими чеснотами (перепрошую, що не зможу їх дослівно передати). Вони приблизно звучать так:


1. Юначе чи юнко! Виходячи з хати, одягнись так, щоб на тебе всі звертали увагу, тобто визиваюче. 2. Перехожих зустрічай, набундючившись, з опущеною головою, ні з ким не вітайся. 3. Нікому не говори правди, бо навіщо вона тобі. Скільки можеш обманюй. Так легше прожити. 4. Стрічаючи перехожого, стань посеред дороги, плюнь йому під ноги, а якщо це увечері, посвіти йому в очі ліхтариком. 5. Не маєш грошей - залізь комусь в кишеню і вирішиш всі свої проблеми. 6. Пали скільки можеш. Це тобі полегшить життя і позбудешся в кишені зайвого сотика. 7. Вживай алкоголь до безтями, бо це тобі додасть сміливості робити «героїчні вчинки». 8. В публічних місцях, де проводяться культурні заходи, по-всякому перешкоджай вигуками і свистом (а це вже дозволю додати від себе, бо тоді такої брутальної лайки в нас не було). 9. Розкидай направо і наліво вульгарні слова. Покажи свою.міць Ти ж бо сильний, ти «герой» і тебе мають всі боятись. 10. При посадці на транспорт будь сміливий. Розштовхуй всіх кулаками, при тому скажи: тобі бабульо, чи діду пора бути там, на цвинтарі, а не плутатись тут під ногами, а ще можеш їх так штовхнути, щоб добре запам`ятали ту подорож. Сам, сівши вигідно, розвались на місці, дивись у вікно, вдавай, що нікого не бачиш. Не давай місця нікому. Чуєш, нікому, навіть жінці з малою дитиною. Нащо тобі здалась така ввічливість. Вона тобі не потрібна. Ти ж сильний, тебе мають всі боятись. Ти - герой.


Ось так юначе. Виконаєш всі ті правила і будеш найбільшим блазнем, непотребом для суспільства, бур`яном, що треба виполоти, ганчіркою, яку треба викинути на смітник. Затям собі, що такої молоді Україні не потрібно. Краще б вона не появлялась на світ Божий, бо стає гнилою колодою для суспільства і перевиховати її майже неможливо. Як правило, вона стає злочинною: алкоголіками, наркоманами або бандитами.


А ось інших 10 правил - протилежних тим. Вони формують високоморальну особистість з християнськими чеснотами, дуже потрібну для нашого суспільства:


1.    Одягайся завжди скромно, чисто і охайно, зі смаком, відповідно до погоди.


2.    Зустрічай усіх перехожих погідним, привітним поглядом і тим піднімеш їм добрий настрій. 3. Будь завжди щирим і правдивим. Старайся зробити щось приємне іншим. 4. Будь уважний до всіх, особливо до людей старшого віку і дітей. Якщо потрібно, поспіши їм на допомогу. 5.3 грішми поводься розумно. Не витрачай їх на непотрібні речі. Допоможи бідним і немічним, які потребують твоєї допомоги. Пам`ятай, що куріння руйнує твоє здоров`я. Не будь сам собі ворогом. Вступай, (якщо ти не є) в члени товариства «Відродження». 7. Пам`ятай, що алкоголь - це ворог не лише твій особистий. Він руйнує сім`ї, родини і всю націю. В такого споєного народу не має майбутнього. 8. На кожному кроці пам`ятай, що ти є частинкою твоєї Нації, пам`ятай, що своєю поведінкою засвідчуєш культуру свого народу і, на кінець, ти є візитною карткою у цивілізований світ. 9. Вульгарна лайка ніколи не була притаманна нашому народові. Ми не дикуни. У нас є своя давня, прадавня культура. Київська Русь була колискою слов`янської цивілізації. Вульгарною лайкою нагородили нас недруги, щоби ми скомпрометували себе перед цивілізованим світом. 10. Шануй старших - це заповідь Господня. Оберігай їх увагою і теплом завжди і всюди. Люби Бога і своїх ближніх, свій народ, свою Батьківщину, бо це святая святих.


Дороге юнацтво! Саме таких дітей, зокрема тебе, юначе і юнко, чекає Бог і Україна. Будеш жити за такими святими правилами, будеш щасливий сам, принесеш щастя і радість своїм батькам, своєму народові. Житимеш на славу Богу, принесеш користь суспільству. Таку українську молодь поблагословить Господь і піднесе її до найвищих духовних висот. Тоді наше юнацтво високо нестиме наш гордий стяг - символ любові, добра і краси.


Досягти таких високих вершин щиро бажає тобі, Українська молоде,



22червня 2010 р.                                                             Марія ПЕТРОЩУК-КУШПЕТА


^

Газета
"Голос з-над Бугу"

Духовна сторінка

ОСТАННІЙ ДЗВОНИК,


або 50-річчя від дня закінчення Белзької середньої школи




Як давно це було... Гай... гай... Таки давно. Цілих 50 років минуло відтоді, як шкільний дзвоник востаннє скликав нас на уроки... На той час Белз був центром Забузького району. Мої однокласники 5 «Б» народилися, в основному, за часів німецької окупації, «за німців», як казали в Галичині. Тих, хто народився вже за радянських часів було лише кілька. Не у всіх нас були батьки. Дехто не мав і матері. Були серед нас і вихованці діда й баби - при живих батьках. Сьогодні ми усі знаємо, що це означає і, де були батьки. На той час Белзька школа містилася у двох будинках, які збереглися й до сьогодні. Один - біля Ратуші, по другий бік вулиці, другий поруч зі страж-пожарнею, як казали у нас.


У декого з моїх однокласників, як і в мене, ще діди і батьки вчилися у Белзькій школі. На той час школа містилася у будинку, від якого сьогодні залишилися лише стіни, що примикають до греко-католицької церкви Святого Миколая. Було це за часів окупації споконвічних українських земель Австро-Угорщиною, а потім Польщею. Пригадую вірш, який щоразу повторював мій дід, випускник Белзької школи, перевіряючи виконані мною домашні завдання; «Учися дитино, гарненько читай, Що писано в книжці усе пам`ятай, Бо пора навчання - як пора весни, Що тепер посієш - збереш восени». І ми «сіяли», тобто - вчилися. Вчилися - хто як міг. І від того старання після закінчення школи кожен пішов у життя своєю дорогу. Чи були ці дороги тими, про які кожен з нас мріяв, і на які заслужив своєю працею (навчанням)? Напевно, що ні. Ми просто згодилися з Божою волею, як казали старші люди.


 У нас на очах будівельники зводили стіни нової школи. Хоч були ми ще маленькими, та вже упорядковували майбутнє шкільне подвір`я: збирали камінчики. Більшість з нас здружила пришкільна ділянка, яка була поруч з будинком школи, а точніше гурток «Юних натуралістів», яким керувала вчителька ботаніки Марія Андріївна Данильченко. Невеличка ростом, але дуже вимоглива і, разом з тим, - дуже добра. Вона вчила нас до 9-го класу: спочатку ботаніку, потім хімію та інші предмети. Як зараз бачу дорогу Олену Улянівну Барильченко - вчительку української мови і літератури. Розмовляла вона дуже гарною літературною мовою. Тож привила і нам любов до гарного рідного слова. Олександра Пилипівна Науменко - вчителька математики: в окулярах, струнка, висока, строга, вимоглива. А її вислів: «Запам`ятаєте до нових віників» - пам`ятаю і сьогодні. Як тоді, так і тепер не знаю, що таке «нові віники». Може діти? Пам`ятаю чорняву Галину Василівну - вчительку англійської мови, що навчила нас писати і читати транскрипцію. Як то мені придалося в майбутньому. На жаль, прізвища не пам`ятаю, та й тоді не знала - вчила вона нас лише у 5 класі. Російську мову і малювання вчила нас Галина Василівна Житлова. Вона була і нашим класним керівником. У 5 класі вивчали ми й інші предмети, тож були й інші вчителі. Може хтось з моїх однокласників пригадає їх. Та найбільше мені припала до душі наша історичка - невеличка ростом та сильна духом - Наталя Олексіївна. Звідки вона походила - не знаю, як і не знаю її прізвища. Наталя Олексіївна, навіть у ті «павлико-морозівські» часи, своїми поодинокими словами виховувала з нас справжніх Людей, (ї слова, сказані на початку одного уроку (було це вже у 6 класі), здавалося мені, усі запам`ятали назавжди. Та чи всі? Як сьогодні бачу наш клас, що виходив вікнами до сонечка - на південь. На великій перерві кожен займався чим хотів. Як казала моя бабця: «головами ходили по класі». Як то діти. На тій перерві я читала художню книжку, як завжди з-під парти; хлопці вишикувались один за одним з рогатками на руках (гумка прив`язана до вказівного і середньою пальця лівої руки) і чекали своєї черги, щоб вистрілити зернятком кукурудзи в дошку, на якій намалювали круг і позначили центр. У класі стояв шум-гам. Задзвонив дзвоник і до класу увійшла Наталя Олексіївна. Тільки-но підійшла до столу, як кукурудзина, що вилетіла з рогатки, пролетіла біля її голови і вдарилась об дошку. Ми завмерли. Наталя Олексіївна запитала: хто стріляв? У класі стояла мертва тиша. Раптом одна дівчинка каже: «Володя Коваль стріляв». Наталя Олексіївна уважно обвела поглядом клас і на одній ноті, ніби вистрілила: «Люблю донос, но нє люблю доносчіков». Мені в ту хвилину здавалося, що ціле відро холодної води вилили на наші голови. Ми мовчки сіли. Про цей випадок в класі ніхто ніколи не згадував. Не згадувала про нього і Наталя Олексіївна. В класі не любили «ябедників».І кожен з нас боявся цього ярлика. То ж «доносів» майже не було (якщо не брати до уваги дівчачі скарги учителям на хлопців, коли ті смикали нас за коси).


До подібної події належить і «першотравнева демонстрація трудящих». Ми вже були у 9-му класі. Демонстрація проходила на площі Ринок. Стояла трибуна, на трибуні районне начальство, а ми школярі йдемо колоною від школи попри поліклініку, потім церкву Святого Миколая і проходимо повз трибуну (такий був маршрут). З трибуни чуємо: «Хай живе щасливе дитинство... Хай живе радянська молодь!...». У відповідь ми повинні були крикнути «Ура!... Ура!...». Та замість «ура» ми пройшли мовчки, посхилявши голови. Директором школи на той час був Петро Васильович Сісецький. Нічого не кажучи, він ще раз «прогнав» нас повз трибуну... Та ми знову пройшли мовчки. Не думайте, що нас хтось намовляв мовчати, ні. Ми не змовляючись мовчали... Мовчали діти війни... Діти, які пам`ятали це «щасливе дитинство...» І на цю тему ми також ніколи не розмовляли в класі. У нас не було звички обговорювати події, що траплялися в класі. Як і не було звички просити когось пояснити незрозумілі питання з того чи іншого уроку. Рідко коли хлопці попросили дозволу списати домашнє завдання. Ще було кілька випадків у нашому класі, якими ми завдали прикрощів нашим вчителям, та вони не кидали нас у «вогнище інквізиції». Про це я не раз нагадую тим, хто це робить учням сьогодні. Наші вчителі, не всі звичайно, старалися нас зрозуміти. А може це мені здавалося?


Коли ми перейшли до 8-го класу, а тоді обов`язковою була семирічна освіта, до нашої школи прийшли учні з дальших навколишніх сіл, де були лише семирічки. Тож по-новому почав формуватися наш учнівський колектив. Нас почали вчити інші вчителі. Та незмінною залишалася Марія Андріївна Данильченко з усіма природничими предметами. Усі наступні три роки фізику нас учив Євген Демидович Панченко -учасник Другої світової війни, інвалід. Його права рука була перебита, тож кисть не згиналася. Євген Демидович чудово писав лівою рукою, грав на піаніно, керував шкільним хором, який на районних оглядах художньої самодіяльності завжди займав призові місця. Перший урок фізики у 8 класі Євген Демидович почав такими словами: «Все, що оточує людину разом з нею - являє собою природу або світ. Природа являє собою різні форми матерії. Однією з цих форм матерії є речовина у різних різновидностях...». Помимо того, що було у підручниках, він завжди давав нам багато нового цікавого матеріялу (від матерія), як тепер кажуть понадпрограмного. Навчив нас конспектувати почуте. Як мені це придалося під час навчання у високій школі. Не всі мої однокурсники вміли конспектувати, певно у них не було таких учителів, як у мене - Євген Демидович. Не солодко працювалося йому в тодішньому учительському колективі. Про що розповів він мені при нашій зустрічі у Львові на вулиці Коперніка. Правда, було це вже за часів незалежної України. За радянських часів про це не розповідав нікому. Як зараз бачу його, дорогого нашого фізика, і помах його пораненої правої руки, що означало «без книжок у фізкабінет». Математику у нас вчив Дмитро Михайлович Породько. Був він і класним керівником нашого 8 «Б». Уже в студентські роки я зустрічала його у Львові. Він працював у Торгово-економічному інституті. Вчив студентів високих математичних дисциплін. Саме тоді, коли ми були у 8 класі до нашої школи прийшла нова географічка - Катерина Степанів на, випускниця Львівського університету. Своєю розповіддю вона вміла так зацікавити нас, що ми рідко коли відкривали підручник, а географію полюбили назавжди. Шкода, була вона у нас лише один рік. Потім я зустрічала її у Львівській школі.


З висоти 50-річної давності можу з певністю сказати - школі, а це значить учням, потрібен мудрий вчитель, вимогливий вчитель, терпеливий вчитель і просто вчитель, який любить дітей і хоче передати їм усе те, що знає сам; передати, щоб, засвоївши його знання, учні могли піти дальше, бо такий закон Природи.


У10 «Б» класі нас було 24:12 дівчат і 12 хлопців. Класним керівником у нас був Михайло Степанович Дзюдзя - вчитель фізкультури. Наш останній шкільний урок випав на чудову днину - світило сонечко. Ми, вишикувавшись на шкільному подвір`ї, чекали першокласників, яким повинні були передати усе: шкільний дзвоник, наших дорогих вчителів і нашу школу. Ми ж бо залишали їх назавжди. На жаль, ми і справді залишили їх назавжди. З нагоди 50-річчя від дня закінчення нашої рідної Белзької школи зичу здоров`я та довгих років життя нашим дорогим вчителям, класному керівникові Михайлові Степановичу Дзюдзі та дорогим моїм однокласникам.



22 червня 2010 р.                                Ольга ЗБОЖНА, староста 10 «Б», м. Тернопіль.






^

Газета
"Голос з-над Бугу"

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
12:47, 21 жовтня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464