** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина : новини ::24.05.2006

НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ

    24 травень 2006 року

Пошук в новинах   

погляди

Свято героїв. Василь Дишкант


"ЛИШ НАМ ЧОМУСЬ ВІДМОВЛЕНО У ПРАВІ СВОЮ ВІТЧИЗНУ НАД УСЕ ЛЮБИТЬ"


(Ліна Костенко)

 

Героїв винищували фізично, руйнували їх морально, отруювали їх душі, опаплюжували, оббріхували, оскверняли. Плюндрували їх могили, називали зрадниками, імена їх оскверняли. Але усе це, Богу дякувати, минулося, і через літа герої ожили, хто в бронзі, а хто у спогадах людей. Про них заговорили, їх згадали і почали поволі віддавати те, що їм поправу належиться: шану, вдячність і правду.

 

Цього скромного чоловіка, до його останніх днів боялось КДБ. А ця людина з глибокими університетськими знаннями, знанням досконало не однієї іноземної мови працювала завгоспом у Сокальській СШ №3. Нині на приміщенні школи висить меморіальна дошка, яка засвідчує, що тут працював Василь Дишкант, член Організації українських націоналістів, багатолітній в’язень польських, фашистських, сталінських таборів.

 

Про нього згадують люди, котрі добре його знали, або ж шляхи їх перетиналися, нехай навіть і по смерті. Отже, за "круглим столом" зустрілися і розмовляли перший директор, Сокальської СШ №3 Іван Тимошик та завуч цього навчального закладу, колишній голова Сокальського осередку КУН Зеновій Фарина, вчитель, колишній голова районної організації КУН Орест Викрикач та політв`язень, голова ради ветеранів війни і праці Петро Микитюк.

 

Іван Тимошик: "До мене звернулася Марія Дишкант з просьбою: "Пане Тимошик, може приймете мого чоловіка на роботу, бо його і з харчосмакової фабрики, і з цегельного заводу звільнили". І тоді у 1967 році я взяв Василя Мартиновича Дишканта на роботу у Сокальську СШ №3 на посаду заступника директора школи з господарської частини, простіше кажучи — завгоспа. Хоча не один раз з приводу цього до мене приходили непрошені "гості" з КДБ, але я ніколи не жалів, що пішов на цей крок, бо людиною Василь Мартинович був незвичайною: високоосвіченою, і в той же час скромною, толерантною. Від своїх поглядів, переконань не відрікся ні за яких обставин. Але, коли відчував, що комусь його присутність може зашкодити, то готовий був пожертвувати собою, аби не наражати інших на прикрості.

 

Одного дня прийшов до мене в кабінет Василь Мартинович і подав заяву на звільнення за власним бажанням. При цьому, пояснюючи: "Мене викликали у КДБ і заставляли написати покаяння. Я відмовився, а у відповідь почув: "Я тебе і твого директора згною...". Я заспокоїв пана Дишканта, ще й парторг Людмила Авдеєва підтримала мене, підтверджуючи, що ніяких претензій до цієї людини немає. У нашому педагогічному колективі всі поважали Василя Мартиновича, хоча був один прикрий випадок. У 8 класі діти поламали парту і завгосп звернув їм увагу, аби більше так не робили. Проте їхня вчителька звернулася до пана Дишканта у такий спосіб: "Ти, бандерівська сволоч...". Коли я дізнався про цей факт, то мав розмову з нею, і вона перепросила Василя Мартиновича.

 

Пригадую, як розповідав мені пан Дишкант, коли йому у табірній лікарні зробили операцію, то лікар сказав: "Йди, бандеровская сволоч, больше семи лет не проживешь". Йому поставили страшний діагноз: цироз печінки. А цей чоловік ніколи не вживав алкоголю, лише на Василя міг позволити собі випити чарочку. Отже, у Мордовських таборах його навмисне труїли, аби знищити людину у такий спосіб.

 

Василь Мартинович помер 8 квітня 1981 року. І від СШ №3 принесли три вінки: від профспілкової, партійної та комсомольської організацій. Наступного дня до мене завітав працівник КДБ В. І. Поповенко і почав хвалити історичний кабінет, так зрозумів, що прийшов він через п. Дишканта. При нашій розмові була і парторг Людмила Авдеєва, котра сказала: "Что вы хотите от директора. Все несли ему венки, потому что он был хорошим человеком".

 

Петро Микитюк: "Мене попросив Іван Тимошик, щоб я з панчішної фабрики дав на півставки електрика у СШ №3, а та друга "півставки" мала дістатися Василю Дишканту. Я це знав, і хотів допомогти такій людині, бо сам перейшов сталінські тюрми".

 

Зеновій Фарина: "Яка ще школа могла тоді похвалитися завгоспом з університетським дипломом, а от паспорта громадянина СРСР Василь Мартинович не мав. Не давали йому, бо був «неблагонадежньїй". А наші учні до нього бігали за допомогою, бо він прекрасно знав англійську мову, історію, літературу і радо допомагав дітям, котрі хотіли вчитися. Пригадую, Олі Зарицькій допомагав вимову поставити (нині вона вчителька англійської мови). Але і то донесли у відповідні органи, і був "дзвінок", що націоналіст викладанням займається. Він радо з нами їздив на екскурсії, ми побували з ним в Колодяжному, і він розповідав дітям про Лесю Українку, декламував вірші. А як зупинилися в лісі, то і грибів знайшов, і ягід.! все жартував, що у мордовських лісах провів пів свого життя. Про своє минуле говорив тільки з тими, з ким можна було. Він був мером (бургомістром) Сокаля під час німецької окупації. Потім його німці арештували. За кого він тільки не сидів. Коли у 1966 році його звільняли з Мордовських таборів, то генерал-майор Полудень йому сказав: "Фашистський служака". На що Василь Мартинович відповів: "За Польщі я сидів, за німців — сидів, за совєтів — сидів. У тюрмі на Лонського, тільки у різних камерах. То кому я служив?". Скажу за Василя Мартиновича — Україні".



Орест Викрикач: "На Проводі районної організації Конгресу українських націоналістів ми вирішили встановити меморіальну дошку на приміщенні Сокальської СШ №3, де з 1967 по 1981 рр. працював член Організації українських націоналістів Василь Дишкант. То була для нас велика честь, адже Василь Дишкант був іменований обласним Провідником ОУН північної Баварії та провінції Гессен. Сидів у Мордовських таборах разом з митрополитом Йосифом Сліпим. Ми з Ярославом Олійником їздили в Червоноград і замовили меморіальну дошку. На урочистій посвяті, яку здійснив о. Михайло, була присутня дружина Василя Мартиновича пані Марія. Нині в Сокалі є вулиця, яка носить ім’я Василя Дишканта. Сокальці пам`ятають і шанують своїх героїв".

 

Записала Оксана ПРОЦЬ.


"Голос з-над Бугу" 19 травня 2006р.

^

Газета
"Голос з-над Бугу"

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
10:15, 21 листопада 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464