** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Минула доба за менше як 15 хвилин. м.Сокаль
Минула доба
за менше як 15 хвилин.
м.Сокаль


Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина : новини ::25.06.2010

НОВИНИ СОКАЛЬЩИНИ

    25 червень 2010 року

Пошук в новинах   

влада

Може, як рак свисне, тоді на Сокальщині будуть дороги в хорошому стані



Але чи свисне? Нікому Америки не відкриєм, коли скажем, що дороги у Сокольському районі вкрай погані. Нині, мабуть, швидше зі Сокаля доїхати до Львова, аніж до Лучиць чи Княжого. З цим погодилися всі учасники «круглого столу», який відбувся в редакції «Голосу з-над Бугу» і власне порушував проблему доріг. Ми вдячні за розмову, дискусію і відверте бачення цієї проблеми голові Сокальської районної ради Олегу Солодяку і депутатам районної ради Володимиру Полянчуку, Олександрі Небожук, Віктору Баланюку, Павлу Савчуку, Петру Климчуку, Богдану Шклянці. Розмова велася навколо двох питань: коли ж врешті у Сокальському районі розпочнуть ремонтувати дороги, адже літо у розпалі і який вихід з цієї непростої ситуації?


Олег Солодяк


Вже неодноразово на сесії районної ради ми писали звернення до різних гілок влади, починаючи від Президента України, Кабінету Міністрів, міністерства транспорту і зв`язку, і закінчуючи керівниками «Облав-тодору» та Служби автомобільних доріг. І що ж? Відповіді, які надійшли фактично ні про що нам не говорять. Адміністрація повідомляє, що «за дорученням Президента України ваше звернення стосовного того, аби посприяти у вирішенні питання ремонту доріг загального користування у Сокальському районі надіслано до Дер жавної служби автомобільних доріг з проханням компетентно розглянути його. В разі необхідності вжити необхідних заходів і поінформувати про результати». Вже надійшла відповідь з Державної служби автомобільних доріг України, де є інформація, що опрацювали рішення сесії щодо реформування системи державного управління автомобільними дорогами загального користування та передачі частини місцевих доріг в комунальну власність і повідомляють, що статтею 7 Закону України про передачу об`єктів права державної комунальної власності визначено, які об`єкти безоплатно передаються з державної в комунальну власність, зокрема, до таких об`єктів належать підприємства дорожнього господарства. Безоплатна передача з державної в комунальну власність автомобільних доріг загального користування зазначеним Законом України не передбачена. Зрозуміло, що на рівні Києва ніхто глибоко не хоче вникати в проблему доріг. Щоб ми не говорили, це є проблема цілої держави. Хоча в деяких регіонах, наприклад, в наших сусідів-волинян ситуація значно краща. Швидше всього, там є підхід до стану доріг як до своєї власності. А в нас управлінці на рівні області відхрещуються від плачевного стану доріг, лише вказуючи, що через Львівщину пролягають великі транспортні коридори, дороги державного значення, такі як Чоп-Київ і через те основні кошти йдуть на обслуговування саме цих доріг. Це, мабуть, не відповідає дійсності. Я хотів би торкнутися питання реформування структури автомобільних доріг України. Треба чітко градувати, хто за яку дорогу відповідає. Звичайно, необхідно би було виділити певні ресурси на облаштування доріг. Бо помилковою є думка окремих громадян, і це ми бачимо на шпальтах часопису «Голос з-над Бугу», зокрема, у дописі пана Левицького багато обурення з приводу незадовільного стану доріг. Я теж обурююсь таким станом доріг, але, на жаль, впливу на цю ситуацію не маю. Скільки б ми не говорили і які б бутафорні ідеї не висловлювали, але, на превеликий жаль, жодної можливості вплинути на керівництво дорожньої служби не маємо, як і на те, щоб знайти інші організації, котрі б взялися за ремонт доріг. Бо нема. відповідного ресурсу, який би могли вкласти в ту дорогу, і нема відповідної техніки. Не маючи грейдера, говорити про якусь якість доріг не можна. Поїдьте по району, подивіться - узбіччя доріг вищі, ніж самі дороги. То про що тут можна говорити?! Про яку їх якість і витривалість, якщо після дощу і снігу по дорогах повно води. Переконаний, треба в черговий раз стукати у вищі інстанції, бо ці відповіді, що надіслали, нас не задовільняють. Подібна ситуація, я хочу наголосити, є по інших районах. От нещодавно відбулося засідання Асоціації голів рад Львівщини, де головував голова обласної ради Мирослав Сеник, і саме питання стану доріг теж розглядалось там. Це зібрання було напередодні приїзду до Львова Президента. Адже зараз є важливим проведення «Євро-2012», всі акценти нині роблять на ці головні об`єкти. Серед інших, думаю, таким головним об`єктом є й дороги. У Львові за останні роки стан доріг якісно покращився, а ось стан сільських доріг значно погіршився. Районні структури «Укрпошта» та «Ощадбанк» вже відмовляються від обслуговування своїх філій лише через те, що вони багато затрачають на їзді по небезпечних і аварійних ділянках доріг. Через те мусимо знову «стукати» у двері владних структур... Всім здається, що головний ресурс - це податок з транспортних засобів, та це далеко не так. Держава має інші ресурси, які треба скеровувати на будівництво доріг. А за останні десять років ми практично нічого не вкладали в дороги. На деяких напрямках ми фактично вже не маємо доріг. Чому такої якості дороги? Бо фахового ставлення до своєї праці бракує самим дорожникам. їх я не МОЖУ назвати фахівиями. адже так. як працюють вони, це мало б принижувати їх гідність - не можна безконечно повертатися до однієї і тієї ж ділянки дороги і далі робити її зле. Якби хтось з них був покараний за те, що так браковано виконав своє завдання, якби когось звільнили, от тоді була б наука для інших. Проте така «робота» навіть стимулюється керівництвом облавтодору.


Я не знімаю зі себе вини. Так, я при владі, але реального впливу на керівництво «Райавтодору» не маю. За цю каденцію ми не раз запрошували на сесії районної ради керівників обл та райавтодорів, Служби автомобільних доріг. І що? Як то кажуть, віз і нині там. Зараз не ті партійні часи, коли керівник стукнув кулаком по столу і питання вирішувалося.


Сперечатися стосовно того, чи створювати комунальне підприємство чи ні - я не буду. Нині у нас паралельно існують дві структури:Служба автомобільних доріг і «Райавтодор». І вихід бачу лише в одному: ту систему треба ламати. Бо через таку роботу дорожників, не маємо у Сокальському районі нормальних доріг.


Мусимо і далі надсилати листи у різні вищі інстанції і бити у всі дзвони, і це має робити влада разом з громадськістю.


Володимир ПОЛЯНЧУК:


- Почну з того, що порівняю ситуацію з дорогами з екологічним лихом. Якщо через негоду у людей, не дай Боже, на будинках знесе дахи, чи затопить село - всі служби, починаючи з районної і до всеукраїнської мчать рятувати ситуацію. А дороги? Це ж така відповідальна справа, що вона стосується нашої національної безпеки. Ми повинні те зрозуміти і наголосити на важливості цієї проблеми. Якщо в кожного з нас буде ця думка найголовніша, то ми зрушимо безнадійну справу з місця. А тепер щодо бутафорних ідей - в них часто є правдиве зерно. Вважаю, що до бутафорних ідей треба прислухатися. Бо народ бачить і розуміє, де є істина. Аналізувати стан доріг не потрібно, їх ми щодень бачимо. Я хочу висловити своє бачення, як покращити ситуацію на дорогах Сокальщи-ни. Ми постійно чуємо, що нема коштів на ремонт доріг. Вважаю, треба бути перед людьми відвертими. Перш за все головам райдержадміністрації та районної ради варто виступити перед громадою і повідомити, що робите і що зробите, аби вирішити цю проблему. Поясніть людям в чому справа. Друге,скільки разів я виступав на сесіях районної ради, щоб по сантиметру того, що зроблено, прозвітував «Облавтодор» бажано звіт подати) у обласних газетах, щоб народ міг прочитати. Хай би люди знали - ось цей відтинок, хай півкілометра, двісті метрів - його дорожники зробили добре. А щоб це завжди було на контролі, треба створити постійно діючу депутатську групу з представників громадських організацій, щоб ми перевірили безгосподарність і реальне фінансове становище філії «Райавтодору». Адже ми пересвідчились, якою надзвичайною була ситуація взимку - село Лучиці було на два тижні відірване від світу, люди добирались через Волинь до райцентру. А якщо б виникли екстремальні ситуації: треба було довести в райцентр породіллю чи тяжко хвору людину? Що тоді?.. Я пропоную по всіх організаціях і установах зробити опис техніки, яка б у екстремальних ситуаціях була задіяна.


Також ми повинні залучати громадськість. Колись в кожному колгоспі була дорожня бригада. Навіть учні школи в ній працювали. Зараз коштів на неї нема.


Колись ще за Австрії і Польщі запроваджували в селах так звані «шарварки», тобто люди навпроти свого дому прибирали і пильнували дорогу, працювали на громадських роботах. А нині що ж? Ось, наприклад, іду я по селу дорогою. Вода тече потоком і нема кому розкопати рівчак. Не треба великих грошей, щоб ту канаву викопати, аби свідомість була. А її тепер нема... Дороги, то є така «золота яма», де цілеспрямовано закопуються всі кошти. Заступник начальника облавтодору кілька років тому сказав таку фразу: якби ми крали 20 відсотків, а не 80, тоді б були у нас дороги єропейського зразка. Хто перевірить обласний автодор? Вас не впустять туди. Нам треба- штурмувати їх. Писати до них спільні депутатські запити.


Не раз хтось зі знайомих підвозить мене в село чи до Сокаля. Боже, чого я тільки від них не наслухаюся! Мене часто запитують, чого ми сидимо в тій районній раді, що ми там робимо? Краще б в ту машину не сідав! Стосовно доріг, я б ще порадив ось що: створити спеціальну комісію, яка б поїхала переймати досвід у сусідів-волинян. Поїдьмо, подивімось, може й ми чого доброго навчимося. Є ще одна пропозиція: давайте створимо при сільських радах ради, які б мали дбати за те, як полагодити, полатати сільські дороги, скосити траву на узбіччі, адже нам це під силу. Якщо до громад звернутися, то в більшості випадків вони відгукнуться на таку просьбу. Ось взимку мешканці Боб`ятина самі зібрали кошти і почистили дорогу. Дивлячись на ті наші величезні баюри на дорогах, я собі подумав, що мешканці сіл могли б знайти у своїй господарці кілька польських цеглин і викласти ними ті ями, все ж безпечніше було б їздити такою дорогою.


Ще одна проблема наших сіл - це восени возять «фурами» цукрові буряки з поля, і величезні вантажівки дуже нищать дороги. Я підходив до хлопців з Павлівського цукрового заводу, запитував, чи буде якась компенсація за те, що вони нищать наші дороги. Ніхто нічого не відшкодовує. Найбільше це те, що працівник ДАІ може оштрафувати водія. Є ще одна проблема сільських доріг - по ній переганяють череди худоби... Пастухи збирають стадо, і корови по кільканадцять хвилин стоять на дорозі, опорожняються, а сеча дуже нищить асфальтне покриття.


Кажемо коштів у нас на сільські дороги нема. Але ж ми палець об палець не вдарили, щоб вони у нас були. Адже і в сільській місцевості мешкають підприємці, котрі користуються дорогами. Чому б не підійти до них і не попросити, аби пожертвували гроші на дорогу. Ми вміємо давати кошти на футбол, «Мамині зіроньки». Це добре. Але дороги потрібні всім - і футболістам, і маминим зіронькам. Подумайте над цим.


Ще хочу сказати про в`їзд у Сокаль. Складається таке враження, що в Сокаль можна в`їхати лише одною дорогою - зі сторони Жвирки. Бо тільки там є велика таблиця, що Сокаль вітає вас. Але ж до нашого міста в`їжджають і з боку Ількович, Тартакова, Поториці. З цих сторін ніхто гостей не вітає? Автостанція, автостоянки, то окрема тема розмови... Понищені лавочки, всюди несе нечистотами, смердить туалетом, повно недопалків... Отака наша культура.


Олександра НЕБОЖУК


- Звідки у нас мають бути добрі дороги за такого мізерного фінансування? Ось люди платять транспортний збір: 50 відсотків залишається в місті чи селі, а друга половина йде в область. В районі не запишається ні копійки. Можемо мати тисячу претензій до Юлії Володимирівни, але її ідея про те, щоб стовідсотково транспортний збір залишати на місцях, була доброю. Адже деякі ради мали хіба 5-6 тис. грн. в рік, а так мали б вдвічі більше. Деякі райони складають програми по дорогах. Ми за чотири роки до такої програми не дійшли. Програми фінансуються з другого кошика, а він дуже складно формується. І місцеві ради не дуже хочуть ділитися. Попередній голова райдержадміністрації проблему доріг ставив як одну з головних, але тоді не було лишків коштів, не було перевиконання бюджету. Нині є більше грошей, і якщо б була добра воля районної ради, то ми б могли створити таку програму. Мусить бути політична воля підтримки програми районних доріг. Бо обласна рада прийняла таку програму комунальних доріг місцевого значення. У минулому році деякі райони отримали непогані кошти. В першу чергу це стосується територій, де пролягають дороги, якими можуть їздити вболівальники і учасники «Євро-2012». Жовква, Кам`янка - Бузька отримали грошову допомогу по кілька мільйонів, наш район - 300 тисяч і ті ще не освоїв. Якщо ця програма і далі працюватиме в обласній раді, то, можливо, дійде і до нас.


А щодо «Райавтодору», то на утримання цієї державної структури ідуть всі державні кошти. Але яка з неї користь? Можливо варто оголосити тендер на створення приватної структури, яка б от, як «Соріс», займалася ремонтом доріг. Мушу вам сказати, що ця організація успішно працює і у Великих Мостах і має чимало замовників. Ми мусимо створювати щось самі, допомагати технікою, бо з «Райавтодором» пропадем. А допомоги ні від кого чекати: нині готуються до «Євро-2012», завтра -до чогось іншого.


Але ми повинні зрозуміти, що навіть дуже багата Європа, яка може виділити кошти на дороги, робить деякі з них платними. При своєму заможному житті вона не може утримувати дороги тільки з державного бюджету. І ми будемо повільно до того йти. Я проти створення районного комунального дорожнього підприємства. Не знаходжу такого позитивного прикладу по Україні, де б ефективно працювало комунальне підприємство. Нині не виглядає на те, що комунальне підприємство може бути ефективним і конкурентоспроможним в умовах ринку.


Віктор БАЛАНЮК:


- Мушу зазначити, по-перше, що ми не маємо достовірної інформації. Мається на увазі не тільки та цифра, що було виділено для Сокальського «Райавтодору». Було б дуже актуально, якби ми знали ту інформацію в розрізі області, а можливо, й в розрізі держави. Тоді б не гадали, чи ця цифра відповідає дійсності чи ні. Кажуть, що Іваничівський «Райавтодор» отримує в рік сім мільйонів гривень, Горохівський - дев`ять. Якщо це дійсно відповідає реаліям, тоді можна з`ясовувати, чому Сокальський отримує лише 2,7 млн. грн. Мене і багатьох цікавить фінансовий стан дорожніх служб в інших районах Львівської області - Жовківському, Радехівському, мається на увазі не в розрізі району, а на кілометр доріг. Тоді можна буде порівнювати і ставити конкретні запитання до керівництва «Облавтодору», якщо, наприклад, один район отримав 10 млн. грн., інший -2,7. Чому? Якщо звичайно є пояснення, що на території того чи іншого району є дороги державного і міждержавного значення, то очевидно фінансування утримання цих доріг зовсім інше, аніж доріг місцево¬го значення. Брак інформації породжує різні непорозуміння і здогадки.


На стан доріг також впливає їх основа, коли вони були збудовані. Звичайно, от коли проїхатися сокальськими дорогами, то можна побачити наскільки дорожнє полотно нижче узбіччя, водовідвід відсутній. От як дорога на Перетоки, яка з самого початку була зроблена неправильно, і нині тяжко щось виправляти.


І ще одне - це ініціатива громад. Якби ми не нарікали на наші дороги на «Райавтодор», районну владу, «Облавтодор», Кабінет Міністрів, Президента, в першу залежить від нас, ініціативи громади. Без ініціативи, наполегливості, ми нічого не зробимо. От у цих же Перетоках, де на дорозі збирається вода, якщо там громада не візьметься сама вирішити цю проблему, то ніхто туди не прийде і не зробить. Ось яскравий приклад того, що ініціативні люди можуть добитися свого. Біля нашого будинку на Українській №2 була погана дорога. Ми ініціювали зібрання мешканців. Зійшлося жителів з 65 квартир, а з тридцяти відгукнулися на пропозицію полагодити дорогу. Ми зібрали кошти і заплатили фірмі, яка у той час ремонтувала міські дороги. Що характерно, що здавали гроші на дорогу не всі власники машин, а от одна старенька бабуся зробила грошовий внесок, бо хотіла, коли відійде у вічність, щоб її вивозили з будинку по добрій дорозі. Інші давали гроші, бо хотіли, щоб внуки і діти їздили тут на ровері і не калічилися через ями. Хто мав совість, той і відгукнувся. От і в селах люди мали би проявляти ініціативу, яка повинна йти від голови сільської ради, виконкому. Також дуже важлива активність громади при підготовці до зими. У листопаді минулого року «Облавтодор» повідомив районну владу про відсутність пального, отже дороги розчищати від снігу не могли. Ніхто нічого не робив. Думаю, що в такому разі мав би активізувати свою роботу «Райавтодор». Його представники мали б побувати на нараді голів та секретарів сільських рад, довести цю інформацію до них і попросити фермерів, підприємців допомогти з паль¬ним і щоб мешканці сіл повідгортали сніг хоча б біля своїх помешкань. А ще треба знати в кого є відповідна техніка. Бо навіть, коли ми вже знайшли пальне, зателефонували у «Райавтодор», а там сказали, що техніка в Хлівчанах. Варто було б точно дізнатися у керівника «Райавтодору», чи є справна техніка, чи готова до роботи. Знаю, що сокальським дорожникам необхідно придбати грейдер. Якщо п. Квартирук зі своїм керівництвом не може вирішити цього питання, то може районна рада допомогла б; Правда, тепер є надія на грейдер, який придбає міська рада. Я не думаю, що він цілодобово працюватиме на дорогах міста, його можна буде викорис¬товувати і в межах району за відповідну платню. Але було б доцільно, щоб така техніка була в «Райавтодорі». А якщо навіть на базі «Райавтодору» створити комунальне підприємство, то не знати, чи це нам щось дасть. Адже дороги ремонтують організації, які виграли тендер і не знати, чи наше комунальне підприємство «Райавтодор» його виграє. Отже ми можемо створити комунальне підприємство, яке буде мати техніку, але не матиме роботи, хіба сільські дороги зможе ремонтувати.


Петро КЛИМЧУК: - Дороги в нашому районі вкрай занедбані. Особливо в жахливому стані маршрути на Лучиці, - Смиків, Княже, Перетоки. Нині практично ніхто не ремонтує як належиться доріг. Не кожен водій маршрутного таксі наважиться возити пасажирів такими дорогами, не говорячи вже й про «швидку допомогу». То взагалі без коментарів. Дорожна служба району у непростому фінансовому становищі, половина робітників у безоплачувальній відпустці. У літні місяці працюють лише три дні в тиждень. У 2009 році з виділених 2 млн. 703 тис грн. використано на експуатаційне утримання 2 млн.94 тис. грн. і на поточний ремонт доріг- 639 тис. грн. У цьому році із 1 млн. 246 грн. використано 891 тис. грн. на зимове утримання доріг і 355 тис грн. на косіння трав, заміну знаків, ямковий ремонт доріг територіального значення. На місцеві дороги гроші не виділялися. Вважаю, що врятувати наші дороги ми можемо лише, реорганізувавши дорожню службу.


Павло САВЧУК:


- Був би «Райавтодор» комунальним майном району, то тут може по-іншому було б, думали б над тим, як придбати якусь техніку. А то виходить так, що «Облавтодор» на стільки-то відсотків забезпечує тим, на стільки-то іншим. Тому й така робота. Ями почали після зими шлаком засипати. З того шлаку тільки бруд на дорозі. У Тартакові тому й дороги немає, бо треба прочистити рівчак, щоб вода стікала: дати під нахилом трубу, і тоді перестане дорога «плавати» у воді.


От в сусідній Волині - тільки снігу не стало, відразу грейдер пішов, фрезою вирізають ямки, мають техніку з гарячою смолою. Спочатку роблять головні дороги, а потім і між селами. Я часто туди їжджу, то переконався, що там дороги значно кращі. Там тільки ямочка з`являється, відразу її латають, а в нас поки ямка не стає «озером», ніхто до неї не заглядає.


Пригадую я десь у 1975 році був перший раз у Прибалтиці. Мене вразило, коли побачив, як працівники дорожньої служби щоранку об`їжджають дороги на ровері, ззаду возик, де є невеличка огорожа, трамбовка, зубило, сухий асфальт. Побачив невеличку ямку і відразу відремонтував її. А які там чисті і охайні зупинки, нема ні лушпиння під ногами, ні на стінах нецензурних слів. Там культура і ментальність інша. А нам нинішню культуру довго «прищеплював», та ще й зараз «прищеплює» старший брат.


Богдан ШКЛЯНКА:


- Переконаний, що через безвідповідальність нашої районної влади ми маємо такі погані дороги. Скільки ми за цей час на сесіях товкли воду у ступі про ті дороги і що? Я, звичайно, як депутат районної ради не знімаю вини з себе. Але хотілося б більше ініціативи та рішучих дій саме від влади. От ми згадали про комунальне підприємство. Говоримо вже три роки з приводу доцільно чи недоцільно його створювати. Я вважаю, що було б добре, коли б у нас було таке підприємство. Якщо є можливість майно «Райавтодору» передати безкоштовно комунальному підприємству, то треба скористатися цим. То тільки на утримання «Райавтодору» витрачається більше двох мільйонів гривень, то за ті«Розвитку сільських громад». Насамперед, може виховувати культуру людей. Чому б не залучати громадян на громадські роботи? Хтось би добровільно пішов і відробив для блага громади, а хтось - примусово. Ми знаємо одне: провинився - виписуєм штраф. А якщо б його замінити кількагодинною чи кількаденною громадською роботою? Наприклад, навіть на ремонт сільських доріг. Якщо хоча б на п`ять тисяч закупити матеріал, а робота буде безкоштована. То й не потрібен нам той «Райавтодор». Якщо зробити таке на прикладі двох-трьох сільських рад. Так як робила Волиця минулого року: зібрали гроші і люди вийшли ямки прочистили. Сільська рада виділила кошти з податку на транспорт. І люди своїми силами відремонтували десь 700 метрів дороги по вул. Франка. Залишилася ще частина, громада у цьому році хотіли знов взятися за сільські дороги, а тоді розпочалось непорозуміння з «Райавтодором», мовляв, яке ви маєте правогроші таки можна щось зробити на дорогах. З районного бюджету скільки б ми тих грошей не дали «Райавтодору», вони будуть використані неефективно. Вважаю, що завдяки ініціативі громад можна багато чого вирішити у цьому питанні. Мене запитували, що дає програма щось самотужки робити. На жаль, контролюючих органів у нас багато, а робити нема кому. Сам не роблю і комусь не дам. Я вважаю, що потрібне нам комунальне підприємство, бо ми зможемо ним розпоряджатися, адже бачимо самі, де вкрай потрібно ремонтувати дороги. Якщо тільки з одного року взяти мільйон вільних лишків і витратити на техніку, то можна купити за кордоном нехай не нову, але добру техніку. Починати з чогось треба. Активізувавши громаду, люди потягнуться до нас, будуть пропонувати свою допомогу. Нам потрібно ініціативних людей, з мудрими ідеями. Пропоную організовувати «круглі столи», але на них не запрошувати сільських голів, а активістів села, які є неформальними лідерами. Вони об`єднають інших і гуртом вирішать не одну проблему. Досвід є. Я бував на Хмельниччині і бачив, як там на громадських засадах багато чого роблять. І ще одне. Є нові технології для покриття дороги. Ми мусимо щось робити з дорогами, бо ніхто чужий нам їх не зробить. І сидіти, склавши руки, не маємо права.


Учасники «круглого столу» підкреслили, що районна влада реального впливу на дорожню службу немає, потрібно реформувати систему, бо існують дві дорожні служби - Автодор і Служба автомобільних доріг, але користі від них ніякої. Дуже неякісно виконують працівники цих служб на Сокальщині свою роботу. Влада на місцях мала би мати вплив на дорожників, перевіряючи якість виконаних ними робіт. На превеликий жаль, проблема зарита не в нас, це -державна проблема. Але ми повинні проявляти ініціативу, переймати досвід у наших сусідів-волинян, писати звернення у вищі інстанції, вимагати докладного звіту і аналізу діяльності дорожньої служби. Бити у всі дзвони і владі, і громадськості. Бо залишимось без доріг.


25 червня 2010 р.    Розмову за «круглим столом»


записала Оксана ПРОЦЬ.




^

Газета
"Голос з-над Бугу"

культура

Вірно служив музі


Нещодавно гостями районної бібліотеки для дітей були відомі львівські митці Ігор Калинець та Марія Чумарна. Опісля зустрічі наш кореспондент взяла у них інтерв`ю та автографи для читачів газети. Сьогодні до уваги інтерв`ю з львівським поетом і громадським діячем Ігорем КАЛИНЦЕМ.


 


-    Ігоре Мироновичу, скажіть, будь паска, яка з державних нагород для Вас є найціннішою?


-    Національна премія України імені Т. Г. Шевченка, яка є найповажніша для поета. У мене є багато інших нагород, і навіть ордени. Останній орден «Свободи», отримав із рук українського Президента Віктора Ющенка. Це для мене було дуже важливо, хоч до того й мав орден Ярослава Мудрого та інші нагороди. До того часу не відчував чи їх заслуговую, чи вони мені відповідають. А от орден «Свободи», думаю, що так. Моя сім`я, моя родина, починаючи з її коріння, змагалася за свобду, за свободу України. І таким чином це увінчалося таким орденом, який, як на мене, пасує мені й моїй родині.


-    Ігоре Мироновичу, Ви близько знали В`ячес-лава Чорновола. Розкажіть, що об`єднувало Вас?


-    В`ячеслав Чорновіл - особлива постать в нашій історії та неординарна особистість. Доля звела нас давно, коли ще були дисидентами. Нас об`єднувала спільна українська ідея та прагнення щось зробити. Особливо зблизились у Львові у 1987 році, коли увійшов до редакції позацензурного альманаху «Євшан - зілля». Ми постійно спілкувалися по роботі, були на різних цікавих зустрічах і навіть на спільних забавах. А потім нас зв`язала обласна рада, депутатами якої ми були. Опісля він поїхав до Києва, і я уже не мав того контакту з ним. У 1981 році я написав вірша про Чорновола (тоді всі боялися, що його заарештують).


-Яким є кредо Вашого життя?


-    Важко сказати одразу. Мабуть, воно у мене складається із кількох. Насамперед, щось зробити для свогонароду аби він прозрів і став з колін, віддати свій талант для блага українського народу, української держави, яка нарешті так тяжко створилася. Може бути й чистомистецьке кредо, щоб утверджувати власне такий спосіб своєї творчості. Я не соромлюся того, що написав. Хоча можу бути незадоволений деяким художнім рівнем. Але я був чесним з собою, не зрадив своїх ідеалів: національних, людських і християнських. Я вірно служив музі. Кредо може бути й чисто особисте: збудувати добру сім`ю, мати радість від своїх дітей чи внуків. Я щасливий, що маю мудру жінку, талановиту доньку, здібну внучку .Якщо об`єднати усі три: державницьке, творче і родинне кредо, то найголовніше не змарнувати себе. І я не змарнував своєї долі.


-    Як би Ви охарактеризували український мистецько-літературний П`ємонт ?


-    Нині українське мистецтво є на піднесенні. У всіх жанрах ми маємо дуже цікаві молоді постаті. Звичайно, не все нам, старим, подобається. І з багатьма речами ми не погоджуємося. Але може прийде час і вони зрозуміють, що їх талант має слугувати інакше, не бути в цьому постмодерному напрямку, що не завжди відповідає українській душі, українській ментальності й т. д.


-    Чи нині легко видати українську книжку?


-    Нині в українських книгарнях є стільки українських книжок, скільки не було ніколи. Інша справа, що вони може видані малими тиражами. Але нині є таке різноманіття книжок, що не можна навіть услідкувати за ними і роздивитися їх у книгарнях. Тут є великий прогрес. Інша справа, що вони мали би доходити до кожної бібліотеки, кожної родини. Але добре те, що ми можемо видати свої твори. Колись у радянські часи, коли видавалася якась добра українська книжка, не кожен міг її придбати і прочитати.


-    На жаль, нині українці стали менше читати книжок і менше їх купувати. Чому так сталося, що Ви скажете з цього приводу?


-    Книги стали дорогими, ще й видаються малими тиражами. Через що вони не доходять до кожної бібліотеки та школи. Та й люди надають перевагу Інтернету, де все можна знайти і прочитати. Але електронні носії ніколи не замінять книги. До речі, якщо б українці були зацікавлені книжками, то й тиражі були б більші. Хоча, ми не повинні забувати, що йде експансія російської культури, яка має за мету приглушити все українське, так бимовити знищити нас культурно. Тепер прийшли до влади


ті люди, які орієнтуються на Росію, які ненавидять українське, тож зрозуміло, що буде утиск усього українського. Це вже ми й спостерігаємо зараз. Але не думаю, щоб це було надовго, щоб можна було зупинити національне відродження, яке все-таки йде і так чи інакше твориться.


-    Ігоре Мироновичу, у Вас вагомий творчий доробок: це 17 збірок віршів, твори для дітей... Що для Вас у ньому є найціннішим?


-    В радянські часи мене не видавали, і я був змушений видати книжки за кордоном: у Польщі та у США. За часів незалежної України видав усі твори, які раніше не видавалися. Найкращим для мене є двотомне видання, яке видав 10 років тому в київському видавництві. Його вважаю найкращим виданням творів І. Калинця. Перший том називається «Пробуджена муза» - це муза шістдесятників, 9 збірок. Другий том - «Невольнича муза», яка написана в ув`язнені, 8 збірок. До того часу моя поезія була відома в Україні переважно із «самвидаву». Коли повернувся з ув`язнення, довший час не писав нічого. Аж дочекався незалежної України. Тоді почав писати для дітей. Видав двотомник творів для них, а кілька років тому - книгу спогадів про окремих людей. Нещодавно закінчив і уже подав до видавництва біографічну книгу про Богдана-Ігоря Антонича. Як виявилося, біографії як такої у Антонича нема: на півтори сторінки можна вмістити всі відомості про нього. Хоча написані великі книжки-монографії про його творчість. А про самого нічого. Це дуже тяжко дослідити, бо уже нема тих архівів, як і тих людей, що його знали. Я все це крапля по краплі «пови-дзьобував» і зібрав до купи. І у червні має вийти книжка «Знане і не знане про Антонича». Це моя остання праця, якою жив, починаючи з минулого літа. Це підтримувало мене на дусі, здавалося я перебував у якомусь іншому світі, пишучи про Антрнича, вишукуючи його біографію, реставруючи її та біографію його близьких людей.


-    Пане Ігоре, у багатьох засобах масової інформації був опублікований протест Львівської інтелігенції проти призначення міністром освіти України Дмитра Табачника, під яким є і Ваш підпис. Але, на жаль, Президент не прислухався до думки громадськості. Чого нам очікувати, на Вашу думку, від цього призначення?


-    Це взагалі нечувано, щоб міністром освіти була людина, яка ненавидить народ, зокрема нас, галичан, і знущається з нього. У Львові та інших містах відбулися акції протесту, але владі до них байдуже, і хоч я уже в літах, але сидіти вдома не можу. До влади прийшла страшна сила, яка не зважає на громадську думку і робить свою страшну справу.


-    Ігоре Мироновичу, як Ви стали писати для дітей?


-    Я належу до письменників-шістдесятників минулого століття. Писав поезію - автор 17 поетичних збірок, написаних у період між серединою шістдесятих та 1981-им роком - яку не хотіли видавати, бо казали, що вона є  націоналістична і антирадянська. За це мене з дружиною  заарештували і присудили шість років суворих таборів і три роки заслання, які ми відбували в Північному Уралі, в Забайкаллі. У нас була донечка Дзвінка, яка залишилася із бабцею та дідом. Вона була ще дитиною – навчалася лише у другому класі. Звісно, мені хотілося щось сказати їй, порадити, підтримати, а написати міг лише одного листа у рік... От і виливав свою тугу, любов до неї і розлуку на папері. Так і з`явилася «Книжечка для Дзвінки».


-    Після повернення зі заслання Ви перестали писати вірші. Що спонукало Вас до такого рішення?


-    Мені просто стало не цікаво. Все, що хотів сказати в поезії про себе, про свій час, я це зробив. Навіть шукав різні форми того написання, тобто були цікаві пошуки. Але не хотілося повторюватися, зачіпати ті самі теми, тих людей, ту саму форму... І я просто перервав свою творчість. Майже десять років взагалі нічого не писав. В1987-1988 роках нас усіх захопила хвиля національного відродження і мені вже поезії не треба було, бо вона творилася навколо нас. А коли Україна стала незалежною державою, я вже міг друкуватися, і видав усе, що колись не міг видрукувати, і почав писати для дітей. Можливо, моя внучка стала спонукою до того. А тепер мені знов не хочеться писати. Але часом находить щось. Як от найшло з пошуками. Тут не дуже потрібне  натхнення, щоб написати книгу про Антонича, а потрібно бути  пошуковцем, детективом. Тут вже інший інтерес керував мною - знайти, довідатися.


-   Ви уже не вперше на Сокальщині. Які Ваші враження?


-    Сокаль для мене зовсім незнайоме містечко, хоч тут уже не вперше. Ще під час перших його відвідин заглядав до вашої церкви та ратуші, походив по вулицях... Та все не встиг роздивитися. Тут багато старих і давніх будинків, в одному з них знаходиться дитяча центральна бібліотека. Вони страшно виглядають, бо у жахливому стані. їх треба було б хоч зверху реставрувати, бо з вулиці це не гарно виглядає. Зокрема, треба привести до порядку будинки на центральній площі, які є лицем міста.


-    Яким Ви хотіли б бачити майбутнє України?


-    Та це не значить, що за тим сценарієм моїм чи моїх друзів-патріотів вона буде розвивається... Україна, на мою думку, розвивається дивно, химерно, з відступами... Думаю, що ми не повинні загинути як нація. На жаль, частина українців зріклася українства - мови, культури. Не добровільно, а просто їм створили так умови і змусили до цього. Тепер вони байдужі... Байдужість. Оце наша біда.


-    Про що б Ви ще хотіли написати?


-    Поки що не знаю. А повторювати те, що написав чи зтиражовувати уже написане - не хочу. Це не цікаво. У кожного свій талант і через це не перескочеш.


-    Дякую за розмову]



25 червня 2010 р.         Любов Пузич



^

Газета
"Голос з-над Бугу"

кримінал

ВІДПОВІДАЄ ПРОКУРОР.


 


Чимало питань, які цікавлять дописувачів і читачів нашої газети, можна вирішити лише у правовому полі. Тож наш кореспондент в черговий раз зустрілася з прокурором району Віктором МИСЯКОМ і попросила його відповісти на декілька питань.


- Вікторе Миколайовичу, спочатку розкажіть, будь ласка, як вирішується питання із земельною ділянкою, яка належить сокальському дитячому садку № 1.


-Декілька місяців тому в прокуратуру надійшли скарги від мешканців м. Сокаля про те, що приватні особи хочуть захопити земельну ділянку, яка належить дитсадку №1. Ми провели перевірку і виявили цікаву ситуацію: жодна земельна ділянка, якою користуються сокальські дитсадки, не закріплена за ними (!), тобто вони не мають Державних актів на цю землю. А це означає, що нема чітко визначених меж цих земельних ділянок. Виготовлення технічної документації потребує коштів з бюджету, який щойно затвердили. Міська рада не могла виділити ці кошти для кожної дитячої установи, а не тільки першого дитсадка.


Прокуратура району внесла припис про усунення цього недоліку. Державні акти на земельні ділянки повинні бути виготовлені для всіх дитячих установ, щоб і в них не трапилося такої ситуації, як в першому садку. Ні землевпорядник міської ради, ні керівництво дитсадка не можуть самі визначити межі цих земельних ділянок. На виконання нашого припису міський голова підготував відповідне рішення, яке затвердила сесія міської ради. Необхідні на це кошти вже закладено в бюджет, укладено договір на виготовлення технічної документації, і її вже виготовляють. Потім цей Державний акт внесуть в єдиний земельний кадастр. Тільки після того можна буде встановити межі ділянки, якою конкретно користується дитсадок. Якщо і після цього будуть якісь непорозуміння, то всі питання буде вирішувати земельно-узгоджувальна комісія і сесія міської ради. Коли будуть чітко встановлені межі земельних ділянок, ми їх нікому не дозволимо зайняти.


   Чи вже закінчена перевірка конфлікту, який стався 24 березня у Волсвинській сільраді і якщо так, то чим вона закінчилась?


-    24 березня ц. р. в Сокальський райвідділ міліції із заявою звернувся Юрій Товарянський - щоб вжити заходів до І. Гука, який того дня, приблизно о 17 год., в приміщенні Волсвинської сільради розбив його відеокамеру. Ми провели перевірку за фактом перешкоджання професійної діяльності журналіста (а саме так стверджував Ю. Товарянський). З`ясувалося, що він зареєстрований як фізична особа, що веде підприємницьку діяльність - відеозйомки урочистих подій і призначений прес-секретарем районної організації ВО "Свобода". У зв"язку з тим, що під поняття перешкоджання професійної діяльності журналіста підпадають тільки професійні журналісти, а Ю. Товарянський таким не є, в порушенні кримінальної справи відносно І. Гука відмовлено. Однак постанову Сокальського РВ про відмову в порушенні кримінальної справи відносно І. Гука за ст. 194 КК скасовано, оскільки матеріали було зібрано не повно і у вказівках, наданих прокуратурою зазначено, що необхідно прийняти рішення відносно І. Гука за ст. 296 (хуліганство) тому, що в його діях можуть вбачатись ознаки цього злочину. Однак в райвідділі міліції повторно провели перевірку, повторно прийняли рішення про відмову в порушенні кримінальної справи за ст. 194, не прийнявши жодного рішення за ст. 296. Тому мною повторно, 9 червня, скасовано цю постанову, порушено дисциплінарне провадження відносно особи, яка проводила дослідчу перевірку, тобто її притягнуто до дисциплінарної відповідальності і повторно скеровано вимогу про проведення додаткової перевірки та прийняття рішення за ст. 296. Прізвище дільничного інспектора не буду називати, бо таке рішення прийнято у зв"язку з безконтрольністю, як я вважаю, за діями правоохоронців з боку керівництва райвідділу, яке погодилось із прийнятим рішенням.



25 червня 2010 р.                            Записала Валентина БЛУДОВ


^

Газета
"Голос з-над Бугу"

спорт

ОЛІМПІЙСЬКИЙ ДЕНЬ НА СОКАЛЬЩИНІ


В рамках відзначення 20-річчя від дня утворення аціонального Олімпійського комітету, в нашому районі проходив Олімпійський день. В урочистому заході, який відбувся біля пам`ятника Т. Г. Шевченку, взяли участь Микола Давидюк, заступник директора обласного центру фізичного здоров`я населення «Спорт для всіх», ветеран спорту; Володимир Конопльов, майстер спорту, володар Міжконтинентального кубку з бігу на 100 км, дворазовий чемпіон світу з бігу на 100 км серед ветеранів, чемпіон Європи в півдобовому бігу, дворазовий призер кубка Європи з добового бігу; Олена Кретів, тренер ДЮСШ «Соколяни» відділення легкої атлетики, вихованка якої Оксана Райта виборола право бути учасницею І молодіжних Олімпійських ігор; Єлизавета Цар, ветеран фізичної культури. З вітальним словом виступив Любомир Чабан, заступник міського голови Сокаля та Ярослав Тарасюк, начальник відділу у справах молоді та спорту РДА. Фінальним акордом Олімпійського дня став легкоатлетичний пробіг, в якому взяли участь молоді легкоатлети, ветерани та любителі спорту.




ФУТБОЛ


СОКАЛЬЩИНИ


Відбулися чергові матчі чемпіонату району з футболу. 


Перша ліга. Діброва - Жвирка - 0:1 (дорослі), 0:4 (юнаки); Великі Мости -Гірник- 2:4,2:4; Сілець - Бендюга - 3:3, 4:1; Острів - Волиця - 1:1, 5:5.


Друга ліга. Група "А". Белз - Куличків - 5:1; Жужеляни - Стаївка -1:3; Ванів -


 


Карів -1.0; Хпівчани - Двірці - 0:0. Група "Б". Горбків - Тартаків - 2:2; Княже -Переспа -1:4; Стенятин - Шпиколоси -0:0; Свитазів - Перв`ятичі - 1:3. Першість області. Вища ліга. Буськ - Сокаль - 7:2 (дорослі), 1:2 (юнаки).



25 червня 2010 р.          Мар`яна КОПЕЙКА, інструктор  фізкультурно - спортивного клубу «Сокаль».



^

Газета
"Голос з-над Бугу"

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
23:08, 18 вересня 2019 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
8-066-37-90-464