Близька і далека Угорщина

Їхали ми туди автобусом, через Чоп. На митниці тільки відмітили паспорти і — вперед.

Відразу впало в очі, що Угорщина — країна аграрна: за вікном проносились виноградники, плантації соняшника, карликові сади, обсипані яблуками. І так аж до самого Будапешта. Зловив себе на думці, що дуже мало знаю про цю країну. Вона невелика, займає 93 тис. кв. км, населення 25 мла, майже половина — 10,3 млн. живе у столиці, яка по праву вважається і столицею Центральної Європи. Особливу атмосферу місту надають дикі будайські гори, пештська рівнина і голубий Дунай, який колись відділяв два самостійні міста Пешт і Буду.

На території сьогоднішнього Будапешта люди жили ще в доісторичний час. Тут залишились сліди скіфських і кельтських племен, за ними були римляни. Римські легіони захопили половину нинішньої Угорщини, і вона стала частиною великої імперії. Нині про ці часи нагадують руїни колишнього міста Аквінкум. Потім були гуни, готи, франки. Угорці в Карпатському басейні з'явилися в кінці IX ст.

У 1872 Пешт і Обуда об'єдналися і об'єднане місто стає справжнім метрополісом.

Є тут на що подивитися. З гори Ґерет відкривається прекрасна панорама міста: чудові готичні споруди, величавий. В стилі готики побудований парламент, до речі, біля нього не побачите дорогих іномарок, як у нас під Верховною Радою, тут собі такого не дозволяють. Після 90-х років в Угорщині зникло багато підприємств, малих крамниць, тепер на їх місці супермаркети, такі як «ТЕСКО», в них можна купити все: від голки до автомобіля.

Угорці — патріоти, бережуть свою культуру, пам'ятки історії, це також видно на кожному кроці. На площі Героїв в Будапешті височить величавий монумент, є скульптури всіх королів Угорщини. Чудова базиліка св. Іштвана, де зберігаються його мощі, і третій за величиною орган країни. На центральній вулиці Штефана розташовані посольства усіх країн, в т. ч. і нещодавно відкрите посольство України.

Дунай називають стічною ямою, він і справді дуже брудний. Але нічна прогулянка на теплоході вражає: навкруги море вогнів і широченна ріка, якій ні краю, ні кінця. Проблема міста — від копоті чорніють будинки, в т. ч. і старовинні, автомобільні гази винищують платани та інші дерева. Туристів — поляків, німців, словаків, росіян—багато. Останніх тут не люблять. Ще б пак, Будапешт відбудовували двічі —у 1945-му (після Другої світової війни) та в 56-му, коли радянські танки розбили його. Військові частини, які займали величезні території, тепер, як і зведені типові радянські будинки, пустують: росіяни вимагають за них великі гроші, угорці, зрозуміло, відмовляються їх платити. Тож питання залишається відкритим.

Угорцям живеться нелегко: як і в нас, нема роботи, дуже дорога плата за землю, тому дахи будинків один на одному, а між ними — вузькі проходи. Чимало жителів Будапешта виїжджають на периферію, ближче до місця роботи, бо їздити дорого. На пенсію і жінки, і чоловіки виходять у 62-річному віці, але повинні мати трудовий стаж відповідно 35 і 38 років. Як і в нас, у вихідні дні угорці працюють на дачах. Тут багато автомобілів, тож дороги бувають забиті.

Тих, хто хоче відпочити, підлікуватися, в Угорщині, приваблюють термальні води. Тут збудовані прекрасні готелі, басейни з різною водою (воду, до речі, з 70 грудусів охолоджують майже наполовину), в т. ч. і йодистою, корисною для хворих на щитовидну залозу. У горщиках ростуть пальми, в басейні роблять штучні хвилі — повна імітація середземноморського узбережжя. У центрі Будапешта розташовані лазня «Сечені», інші водолікувальниці, де можна під наглядом лікарів пройти курс лікування. В них туристам не дозволяють робити знімки. Прекрасна обслуга. Вище всяких похвал кухня: угорці п'ють тільки сухе червоне і біле вино, міцного тут просто нема. Національний напій — лікер на травах «Унікум». Страви кожен вибирає до смаку, їх готують просто у вас на очах, недоїсиш — образа для кухарів. Відвідали ми і острів св. Маргарити або, як ще його називають, заячий. На ньому стоїть водонапірна башта, звідки подають воду в Будапешт. А які чудові мости: Свободи, ланцюговий та ін. Незабутнє враження справив на мене серпентарій, розташований при в'їзді на озеро Балатон. Тут під скляним дахом створено субтропічний клімат. Яких тільки тварин там не побачили: мавп, крокодилів, попугаїв... Ідеш, а повз тебе, крутнувши хвостом, величаво пропливає акула, різними кольорами виграють сотні риб. А в Сентендре вразив музей марципанів. З них виготовляють цілі фігури, наприклад, Майкла Джексона, портрети політичних діячів, композиторів, квіти... Ці вироби можна придбати у крамниці або замовити на свій смак. У людних туристичних місцях угорки продають свої вишивки, ришельє. Ці вироби ручної роботи купують із задоволенням.

Побували ми і в зоопарку — другому по величині в Європі. Його територію не можливо обійти і за день. Тваринний світ тут представлений від гадів і птахів до слонів і тигрів. Вражає, наприклад, будинок для слонів. Чудовий аквапарк у місті Хайдешобосло, де ми, власне і відпочивали. Тут багато басейнів, дно яких викладене плиткою різного кольору — голубою, зеленою, такою ж виглядає і вода, розважальні заклади: можна з гори з'їхати у воду, покататися на водних мотоциклах тощо. Зайшов в басейн і — не хочеш виходити.

Можна ще багато розповідати, але закінчу коротко: відпочинок був просто чудовий, такого побажаю усім сокальчанам.

Віктор Пономарьов м. Сокаль.