Образ плакав і мінився…
За два кілометри від села Стаївка Сокальського району
є святе місце в Україні. Багато віків назад там з'явилася Божа Мати.
Ось яка історія цієї події.
У 1360 році татарами було спалене село Нова Гребля.
Згоріли не тільки помешкання жителів, а й церква, одна корчма уціліла
край дороги. Та сільчани повернулися на попелище своїх домівок і відбудували
його заново, але назву вже дали Корчмин.
У 1382 році через село перевозили ікону Божої Матері
в золотих шатах, яку намалював святий апостол Лука. Колишні жителі Корчмина
Любов Поврозник, Михайло Крук, Ірина Бахівська - згадують такі перекази
про чудотворну ікону: „Біля спаленої сільської церкви з образом зупинились
та зрушити з місця не змогли. Тоді люди відмалювали образ і залишили
в селі. Коли побудували нову церкву, помістили в ній відмальовану ікону.
Як ставили образ Божої Матері у вівтарі, сталося чудо: ікона просльозилася
і свічки самі засвітилися. З того часу вона залишилася в Корчминському
храмі".
Цій події було присвячено багато пісень і віршів.
Біля образу творились чудеса. До нього приходили німі і починали говорити,
сліпі - прозрівали. Хто плакав і потребував допомоги-всіх Пречиста Діва
Марія утішала. На знак подяки за оздоровлення люди лишали численні дарунки
біля ікони.
Параскевія Іщук, колишня жителька Корчмина, згадує,
що розповідали ніби в церкві є запис про те, що ікона Матері Божої плакала
і мінилася, а свічки запалювалися самі і гасли. Одної неділі приїхав
пан Теодор Блендовський з двома дівчатами-каліками, котрі ходили на
милицях. Коли правилась Служба Божа, ті дівчата лежали перед образом
ниць, плакали і молилися. Сталося чудо. Дівчата стали на свої ноги,
а милиці залишили на пам'ять в захристії на горищі. Провізор (паламар)
Семен Заяць (Левцун) перевіряв - і милиці дійсно були там.
Також пані Параскевія згадує, що десь між 30-тим і
40-вим роком в церкві запалювалося саме світло. Вартові приходили до
Левцуна і казали, що він забув погасити світло. Маючи ключі від церкви,
він ішов і гасив його, але через деякий час це повторювалось знову.
Любов Поврозник з Лондона описала чудо, яке сталося
з її хворою мамою: „ У 1936 році мама тяжко хворіла на запалення мозку.
Тодішній парох, отець Бахівський, під час Богослужіння молився до чудотворної
ікони Матері Божої за її видужання. Після Богослужіння отець сказав
донькам хворої: „Ідіть додому і застанете вашу маму здоровою. Я молився
за неї і відчув, що вона видужає". Так і сталося. Від того дня
мама почувала себе краще й скоро вернулися їй здоров'я і сила".
В старих церковних книгах були описані всі чудесні
зцілення чудотворною іконою в Корчмині, та, на жаль, ті книги не збереглися.
Пані Параскевія Іщук записала спогади свого діда Павла
Боднара: „ Скільки років мав тоді мій дідусь добре не знаю. Розповідав
він, що був маленьким хлопчиком. Із сусідською дівчиною пасли гуси на
стерні. Вони побачили ясність і пані, яка сиділа під дубом та розчісувала
волосся. Мій дідусь підійшов ближче і вона попросила у нього стрічку
з капелюшка, щоб сплести собі косу. Було це недалеко від дому, і він
побіг запитати дозволу у мами. Мама була зайнята роботою, не розпитуючи,
що то за пані, сказала: „Якщо просить , то дай". Коли він повернувся,
то пані йому відповіла, що вже має стрічку. В той час їхав волами господар,
воли зупинилися біля дуба. Люди теж бачили дивне світло, яке йшло з
того місця і стали туди бігти. Перед ними постала Богородиця в білих
шатах, яка стояла на дубі. Навіть худоба перестала пастися і дивилася
у той бік. З села Василева, віддаленого від цього місця на 4 км. приїхав
польський священик і почав розганяти людей, кричав, що вірите у дитячу
видумку якогось хлопчика. Коли польський священик повертався додому,
хоч день був погожий і ясний, в його бричку вдарив грім. Коней вбило,
а бричка згоріла. Священик пішки повернувся до дуба і сказав людям,
що то дійсно була Богородиця. Хлопчик, який бачив Божу Матір, то мій
дідусь. Звали його Павло Боднар".
Після цього село вирішило поставити на цьому місці
каплицю, однак майстри не змогли закласти фундаменту. Зробили це лише
тоді, коли священикові у сні явилось, що треба зрізати дуба, на котрому
стояла Мати Божа і на ньому поставити престіл. Каплицю побудували так,
щоб до дуба був відкритий доступ. З того часу 28 серпня, на Успіння,
там відбувалися великі відпусти. Під час першої світової війни всі,
хто йшов на війну, брали з собою кусок кори дуба, на якому стояв престіл.
Кажуть, що всі вони щасливо повернулися додому.
Пані Любов Поврозник згадує: „ ... у 1940 році в Корчмині
помирав чоловік, який мав 105 років. Він хлопчиною разом з іншими пастухами
бачив появу Матері Божої під корчминським лісом. Наша мама водила нас,
дітей, до нього, щоб ми побачили його перед смертю."
Під час акції „Вісла" село Корчмин відійшло до
польської території, а місце, де з'явилася Божа Мати залишилося на території
України за 2 км від села Стаївка. Тоді, під час переселення українців,
мало хто думав про те, щоб взяти з собою церковну ікону, і так вона
опинилася в Польщі.
Подружжя Любов і Михайло Поврозники та колишні мешканці
села Корчмин у 90-х роках розпочали велику роботу по поверненню Корчминської
Чудотворної ікони Матері Божої на Україну. Зараз вона перебуває в Фундації
св. Володимира Великого в Кракові (в Польщі).
Ядвіга Стирна, котра працює у фундації св. Володимира
і займається рятуванням церковного мистецтва, повідомляє, що ікону привезли
у 1990 році з Махнівки. Намальована вона на липовій дошці, заґрунтованій
крейдою і клеєм, клейовими фарбами. Тоді на ній була накладена мідна
риза, гальванізована під золото. У 1990 році ікона вже була дуже пошкоджена.
Не було половини правого ока Матері Божої, дуже пошкоджені були її права
долоня та стопи Дитятка. Коли зняли металічну ризу, то під нею була
ще одна риза - паперова, оздоблена вирізаними із соломи квітами. Тільки
під тими ризами показався шар, властивий роботам малярів ХУІ-ХУП століття.
Згідно повідомлення газети „Наше слово" (5 липня
1992 року), котра видається у Варшаві, у 1992 році в Центрі української
культури в Кракові на виставці була виставлена і чудотворна ікона Божої
Матері з Дитятком з Корчмина. Газета повідомляє: „ Працівники секції
охорони і консервації пам'яток української матеріальної культури при
Фундації святого Володимира пані Агата Мамонь і Ядвіга Стирна роздобули
корчминську ікону у римо-католицького священика з Корчмина, котрий забрав
її із зруйнованої церкви та переховував у себе за шафою. Пані Ядвіга
Стирна-Навроцька підкреслює, що ікона була в критичному стані. Під час
реставраційних праць пощастило затримати процес деградації та врятувати
її, але постійно виникають нові проблеми: ікона змінила своє середовище,
а дерево дуже погано переносить всілякі зміни довкілля, воно дуже вразливе
на зміни вологості та клімату". Ось така історія цієї святині українського
народу, яка зараз перебуває на чужині і, дякувати Богові, жива. Коли
вона повернеться на Україну, невідомо. Бо певні кола тепер висловлюють
велике занепокоєння її подальшою долею і не хочуть згадувати про те,
що до недавнього часу вона була під загрозою знищення.
Ця ікона повинна зайняти своє належне місце в церкві,
бо від Корчминської Божої Матері заступництво і охорону отримують всі,
хто відкриває їй своє серце щирою молитвою і покаянням, бо цей образ
посланий нам самою Богородицею для нашого спасіння.
Надія Забокрицька
