Пречудна Маріє, небесна Леліє
Пресвятая Діво Мати, небесна Леліє,
Помагай нам, Тебе просим,
Пречудна Маріє.
Ти, вславлена чудесами у Кристинополі,
Не забудь нас, дітей своїх,
Не забудь ніколи...
Ось так, на крилах цієї чудової пісні, летимо сьогодні думками далеко-далеко,
аж над річку Буг на південній Волині, до малого містечка Кристинопіль.
От ми вже й там, і уявляємо Кристинопільську околицю. Навкруги одноманітна
рівнина, перетнута смужками лісів та вузенькими, повільно пливучими
річками поміж тихими селами й невеличкими містами. Гарно пливла розливна
ріка Буг там, де стара белзька земля віками сусідувала з тихою волинською
стороною.
Околиця Кристинополя - це справді вимріяний закуток для молитовних
роздумів та монаших подвигів у монастирських мурах. Нічого дивного,
що з найдавніших часів у тій околиці було багато монаших обителей, тобто
монастирів. Найстарішим із них був Городинський монастир, який особливо
втішався постійною та щедрою прихильністю князів, бояр та інших благодійників.
Після нього з колишньої слави залишилася тільки сама назва „Городище
Василіянське". На переломі XIII і XIV століть виник у цій стороні,
десь коло джерел річки Рати, другий старовинний монастир, про який згадується
в життєписі митрополита Петра Ратенського (! 1326р.). А згодом постають
чернечі оселі по всьому надбужанському поясі. Та ні один із них не пережив
XVIII ст. Але до того, коли завмерло це широко розгалужене чернече життя
над рікою Буг. постав ще один василіянський монастир - у Кристинополі.
Кристинопіль(тепер Червоноград) - містечко, засноване в 1693 р. Тодішнім
власником Кристинопольских земель був Салезій Потоцький. Невелика українська
громада мала тут маленьку дерев'яну церкву. На її місці Потоцький вирішив
збудувати василіянський монастир і монастирську церкву. І так, на основі
угоди з василіянським протоархимандритом Ігнатієм Білинським, з дня
ЗО. VII.1763 р. почав діяти новий василіанський монастир на галицькій
землі перед її переходом з-під польського володіння до австрійської
держави. На саме Христове Різдво отці василіяни перейшли до монастиря,
і першим ігуменом став о.Теодозій Грегорович. Та через п'ять років,
у 1768р., велика пожежа пошкодила церковний дах і тому в 1771-1775 роках
прийшлось будувати і нову церкву, і монастир, якийстоїть до сьогодні.
Були то часи гайдамаччини. Тоді сталася трагічна подія в Кристинополі,
що потрясла весь край. Син-одинак гордого магната Потоцького одружився
тихцем з простою шляхтянкою Гертрудою Коморовською з недалекого села
Сущна, Салезій і Анна Потоцькі шаліли від ненависті до своєї невістки
і не приховували своєї злості та бажання помсти. І ось однієї зимової
ночі сильна ватага напала на дім Кемеровських та з розбоєм викрала нещасну
молоду Гертруду і зникла з нею в сніговій заметілі. Тільки весною мертве
тіло Гертруди виплило з-під льодяних криг Бугу, як німе і безсиле оскарження
холодної жорстокості „сильних цього світу"... Такі були часи панської
сваволі, безкарності та браку найпримітивнішої совісті. З однієї сторони
приносили Богові жертви, ставили монастирі, церкви, а з другої - злочинно
мордували тих, хто був невигідним чи нелюбим через нижче становище.
Та вернімось до монастирської церкви отців василіян. Найбільшим подарунком
і скарбом для Василіян була чудотворна ікона Матері Божої, про котру
є згадка у „Літописі": „ У 1764 році Станіслав Садовський, маршал
двору Фр.-Салезія Потоцького, подарував до церкви василіянського монастиря
образ Матері Божої з Ісусом Христом, мальований на полотні, один лікоть
довгий, а 3/4 ліктя широкий, взявши на те від ігумена о. Теодозія реверс.
З того образу о. Ігнатій Бурковський зробив копію і заховав у архіві
монастиря". (Василь Чернецький • „Літопис монастиря оо. Василіян
в Кристинополі", Львів, 1890). .
Ікона була дуже шанована в родині Садовських. Про це підтверджували
одинадцять срібних табличок-вота, з якими вона прибула до церкви. Це
свідчило про те, що, ще перебуваючи у родинному домі Садовських, вона
проявляла себе чудотворними діями. Мала також на собі дві срібні т.з.
сорочки.
В 1815 році австрійська влада обдерла з Кристинопільської ікони дорогоцінності,
забрала срібні сорочки й вота. В 1901 р. тодішній иарох о.М.Повх придбав
нові срібні суконки.
Не раз Мати Божа рятувала церкву від пожежі, хоч все місто горіло.
Про щедрість Кристинопільської Матері Божої для тих, хто з вірою просив
її перед тією чудотворною іконою, свідчили своїм блиском численні вота,
завішені коло ікони.
Ось що трапилось 8 серпня 1770 р. В околицях Кристинополя тоді шаліла
сильна морова пошесть, котра ось-ось вже була готова перекинутись на
саме місто. Тоді монахи разом з вірними обійшли процесійно навколо міста
і пошесть до Кристинополя не дійшла. А від 1775 року було зафіксовано
14 чудесних оздоровлень. Однак ще більше чудесних явищ залишились для
нас назавжди невідомими.
Відпуст у Кристинополі відбувався з більшою торжественністю 25 червня,
в день св.Онуфрія, а також у день Покрови Пресвятої Богородиці. Тоді
по всіх усюдах лунала пісня до Кристинопільської чудотворної ікони,
яку написав 20 липня 1889 року під враженням своїх перших відвідин ікони,
будучи ще тоді молодим священиком, о. Мелетій Лончина, ЧСВВ, і, яка
оспівувала все те, що під час відпустів справді відбувалося.
Перед престіл Твій, Пречиста, сміло прибігаєм,
Свої просьби в повній вірі Тобі засилаєм.
Чудотворна Мати Божа, Ти є наша слава,
Для любови Свого Сина, будь нам все ласкава.
На Тебе усю надію ми всі покладаєм.
В тяжких бідах і недолі к Тобі прибігаєм.
Пригорни нас, наша Мати, як люблячі діти.
Хорони від всякой злоби, дай в небі Тя взріти.
І Пречиста вислуховувала всі ті щирі і сердечні просьби та охороняла
своїх люблячих дітей. Бо там. у Кристинополі, був новіціят і головний
дім сс.служебниць, що під проводом саме цього василіянського монастиря
розвинувся у велике монаше Згромадження. Те Згромадження є любим й милим
Пресвятій Богородиці, про що свідчить просто чудесне його заснування.
Думка заснувати таке Згромадження не вийшла з почину достойників Церкви,
ані з почину священиків, як це звичайно буває. Думка заснувати таке
Згромадження народилася в серцях убогих селянських дівчат, без ніякого
впливу ззовні. Вони спочатку навіть одна одній не розповідали своєї
святої постанови, приховували її в своєму серці. Це не тільки доказ
цього, що Богомати собі бажала такого Згромадження, але це також найхарактерніший
вияв любові до Пресвятої Богородиці.
Сестра Атаназія, одна з перших сестер служебниць, записала в своєму
щоденнику ось таке: „Перед тим. як постало наше дороге Згромадження,
ми, три малі дівчинки, майже школярки, почали вести інше життя, ніж
наші ровесниці. Так чинило також кілька трохи старших дівчат. Але один
гурток не знав нічого про постанови другого. Ми постановили собі не
йти на ніякі забави, часто сповідатися і причащатися, по змозі більше
молитися, деколи трохи постити й читати побожні книжки. Згодом ми зійшлися
з тими старшими дівчатами і тоді виявилось, що й вони мають намір краще
служити й подобатися Господеві Богові. Незабаром ми почули поклик до
монашого життя й вирішили за всяку ціну вступити до монастиря".
Пречиста Божа Мати поблагословила побожні наміри невинних душ і дала
їм у їх рідному галицькому селі Жужелі справжнього батька в особі о.пароха
Сілецького та першого доброго провідника о.Єремію Ломницького, ЧСВВ.
Вони підтримали прагнення молодих дівчат та знайшли матеріальні засоби
для заснування першого монастиря таки в тому ж | селі. Відкриття цього
першого дому відбулося в 1892 р. в день Успіння Пресвятої Богородиці.
З того часу Згромадження росло з дня на день. Бувало, що в одному
році відкривалося по кілька домів, спершу тільки в Галичині, а згодом
і в інших країнах Європи і поза Європою, в Південній і Північнній Америці.
Та вернімось знову до ікони Матері Божої Кристинопольської. Після
II Світової війни оо. Василіяни .були усунуті з монастиря, однак їм
вдалось, перевезти чудотворну ікону до Варшави. Перевіз її тоді щасливий
бр. Якинт, а з радістю зустрів її і привітав довголітній ігумен Варшавського
монастиря оо. Василіян о. Павло Пушкарський. Але знову прийшли кращі
часи - і 7 квітня 1994 року в ікону урочисто було повернено у Кристинопільський
монастир оо.Василіян, де на всіх вірних за її посередництвом знову спливають
численні ласки з престолу Всевишнього.
О. Маркіян Когут, ЧСВВ та за виданням о. Николая Вояковського „Шляхами
наших прочан"
