** неофіційна сторінка про м.Сокаль і Сокальський район
Зробити сторіку домашньою
Перейти на головну  - www.sokal.lviv.ua  /Сокаль і Сокальщина/
контактипро нас, про проект
книга гостей
Фотогалерея

Відеокаталог

Нам цікаво знати:



Безкоштовні точки доступу до мережі інтернет від Інтернет та сервіс провайдер

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

Google


 
 

Сокаль і Сокальщина :: Блаженні

Бути святим — це жити згідно заповідей там, де покликав тебе Бог


У XX столітті для Греко-Католицької Церкви відбулось багато подій, які часто докорінно міняли спосіб її існування чи форму діяльності. Такі постаті, як митрополит Андрей Шептицький і патріарх Йосиф Сліпий фактично надали їй нового обличчя. Вони подвигом віри, витривалістю і служінням засвідчили вірність Христові та Його Церкві, яка, мабуть, саме в їх особах була найбільше переслідувана і гнана. Але разом із ними терпіли й інші, що з відданістю та силою духа вмирали заради Христа.

Блаженна Тарсикії Мацьків

Час підпілля Греко-Католицької Церкви — це час вияву любові та вірності Євангелію Христа його єпископами, монашеством та вірними. Вони своїм життям та мученичою смертю дали свідчення святості та дії Духа Святого "у" них та "через" них. Рік 2001, коли було проголошено 28 блаженних нашої Церкви, виявив привселюдно цих подвижників Христової віри; відкрив нам тих мучеників, які величчю свого життя показали вірність Христовій Церкві. Таких людей, звичайно, є багато більше, хоча ми й не знаємо про них усіх, але розуміємо, що саме завдяки їх жертвенності та самопосвяті "мовчазна Церква", "Церква мучеників" вийшла з підпілля і засіяла рясним цвітом своїх святих. Вона в цей час досвідчила як знищення (ліквідацію), так і "воскресіння" (легалізацію); була "мовчазною Церквою" з ієрархією в таборах Мордовії, Сибіру і Казахстану, але вистояла і отримала "вінець слави", яким і стало її відновлення наприкінці століття.

У даній статті ми розглянемо життєвий шлях однієї з блаженних, а саме — сестри Тарсикії Мацьків, СНДМ (Служебниці Непорочної Діви Марії). Час її смерті не відноситься до періоду підпілля, але до подій, що безпосередньо йому передували та були початками "упідпільнення" і переслідування Церкви. Кожен раз, коли говоримо про святих того чи іншого народу, десь підсвідомо хочемо почути про якісь особливі події (терпіння), що привели ту чи іншу особу до святості. У житті блаженної Тарсикії не було багато надзвичайного (маю на увазі довголітніх фізичних терпінь чи переслідувань). Надзвичайним стало її життя, що пройшло у відповідальному виконуванні щоденних обов'язків та готовності на смерть заради Христа. Вона своїм життям дала приклад святості у "звичайних умовах"; показала, що бути святим — це жити згідно заповідей там, де покликав тебе Бог. Для сучасної людини це мало б бути основою та дороговказом. Зараз вже немає потреби у пережитті гонінь, переслідувань, немає потреби й наголошувати на цьому. Але є потреба у прямуванні дорогою святості серед звичайних життєвих обставин, у щоденній поведінці кожної людини, прикладом чого і є блаженна с. Тарсикія.

Надзвичайним стало її життя, що пройшло у відповідальному виконуванні щоденних обов'язків та готовності на смерть заради Христа.

1. Сестри Служебниці і Кристинопільський монастир

Наприкінці XIX ст. на галицьких землях фактично не діяло ні одне українське жіноче згромадження, в той час як польські згромадження "Законниць" активно та ревно працювали серед народу, латинізуючи при цьому вірних східного обряду. Отці Василіяни усвідомлювали потребу існування активного жіночого згромадження візантійсько-українського обряду, яке б виховувало народ, підносило його духовно, морально і культурно та служило там, де була найбільша потреба. Так зароджується ідея створення такого згромадження, яку заповзялися втілити о. Єремія Ломницький (ЧСВВ) та парох с. Жужель о. Кирило Селецький. 1891 року Михайлина Гордашевська стає першою сестрою нового жіночого Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії у с. Жужель, а вже в травні 1892 року митр. Сильвестр Сембратович затверджує конституцію згромадження. Цього ж року відбулося відкриття першого дому служебниць (27. 07. 1892 р.), а невдовзі дев'ять кандидаток приймають монаший габіт (20. 11. 1892 р.). Ще при заснуванні Згромадження оо. Василіяни вирішили збудувати дім для новіціату у містечку Кристинопіль. У 1894 році сестра Йосафата переходить туди з новичками. У 1900 р. було вже 100 сестер, які працювали у 15 осередках (б у Львівській архиєпархії, 5 у Станіславівській і 4 у Перемиській). Перші 20 років для згромадження — це період розвитку та поширення. Сестри відкрили доми у всіх єпархіях УГКЦ, розпочали працю у Хорватії (1906), Канаді та Бразилії (1911).

З переходом новіціяту до Кристинополя починає викристалізовуватися спосіб навчання та життя сестер даного згромадження. Сестра Йосафата (монаше ім'я Михайлини Гордашевської) запровадила адорацію Найсвятіших Тайн, що було в практиці аж до знищення дому у 1944 році. Вона ж у любові та завзятості навчала сестер різних ремесел: "У монастирі монахинь навчали, як доглядати дітей дошкільного віку й немовлят, вони вивчали дитячу психологію, методику виховання дітей, недуги людей і заходи профілактики та боротьби з ними".

Отже в такому середовищі та серед даних обставин виховувались молоді дівчата, які, почувши поклик Христа, ішли за ним та сповняли свою місію скрізь, де їх потребувала Церква. Виховуючи молодь у релігійному та культурному дусі, сестри впроваджували Євангеліє Христа у реальне життя людей. Своїм милосердям та жертвенністю приваблювали нових дівчат, які приходили до цього дому в Кристинополі, щоб навчитися служити всім, хто потребував цього служіння.

До цього Згромадження напередодні ІІ-ої Світової війни (1938) і вступає Ольга Мацьків (блаженна нашої Церкви — с. Тарсикія).

2. Дитинство та навчання Ольги Мацьків

Ольга Мацьків народилася 23 березня 1919 року у м. Ходорові Жидачівського району Львівської області у сім'ї Романа і Марії Мацьків. Батьки Ольги були середньо-заможного класу, практикуючими християнами Греко-Католицької Церкви. Ольга — перша дитина у сім'ї, де у 1921 р. народилась Стефанія, у 1923 р. — Євстахія та у 1925 р. — Ярослав. Батько, Роман Мацьків, 1888 року народження, працював у м. Ходорові начальником залізниці, а коли її перенесли до Рави-Руської, то разом із сім'єю переїхав туди. Мати, Марія Мацьків, 1890 року народження, з роду Кука, була домогосподинею та виховувала своїх дітей, навчаючи власним прикладом сумлінного виконання своїх щоденних обов'язків та любові до Бога. Ольга вже з раннього дитинства проявляла цю любов до Творця та до всього живого, любила молитися, часто ходила до церкви на богослужіння. Про її дитинство багато згадує у своїх спогадах племінниця с. Тарсикії (донька Євстахії) Ольга Кудлик, якій про сестру розповідали рідні: "Вона була дуже послушною, розсудливою, любила і шанувала своїх родичів, сестер і брата. Подібне розповідає сестра Ольга Дикун: "Малою збирала квіти в полі і заквітчувала придорожнього хреста, коли бігала до бабуні. Милосердилась над звірятами і збирала всяке каліцтво на подвір'я, де робила перев'язки, складала поламані ніжки". Отже, ця доброта та милосердя матері виробили певний духовний стан малої Ольги, яка в кожній дрібниці намагалася бачити діло рук Божих. Родинний дім став для неї ідеальним місцем, щоб відчути Боже покликання, зрозуміти свою життєву дорогу в напрямку Бога, на яку вона вже невдовзі стала.

Блаженна Тарсикії Мацьків

Початкову школу Ольга успішно закінчила у м. Ходорові, де й почала ходити до гімназії, але у зв'язку з переїздом сім'ї до Рави-Руської вступила до "Державної Промислової Жіночої Школи" у Львові. Після закінчення школи все більше почала думати про цілковиту посвяту Богові. Але мати не хотіла й чути про монастир, ставила різні перешкоди. Щоб "вберегти" від цих замислів доньку, навіть не впускала її до церкви: "Ольга була побожна, сповідалася щотижня... Часто виходила раненько, коли батьки ще спали, до церкви на Службу Божу й до Святого Причастя. Тоді замикала дім на ключ і верталася, заки мама і тато встали, і йшла приготовляти снідання, щоб ніхто не пізнав, що була в церкві. Так мусіла критися перед мамою. Мама і чути не хотіла про монастир".

Довіряючи в усьому Богові та покладаючись на Його милосердя, Ольга сповістила батькам, що хоче вступити до Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії і попросила у них благословення. Мати так і не дала на це своєї згоди, але батько поблагословив її та випровадив у дорогу. Ольга разом із своєю товаришкою Ольгою Горечою приїхала до монастиря і попросилися до Згромадження. Так розпочався новий період у житті Ольги Мацьків, яка, обираючи між мирським та Божим, вибрала останнє. Вона зреклася всього, що міг дати їй світ, а обрала те вічне, обіцяне Христом блаженство Царства Божого.

3. Вступ до згромадження та життя у монастирі 3-го травня 1938 року Ольга вступає до монастиря у Кристинополі. Цей день стає днем початку дороги за Христом, яка завершилась "Голготою" під час другого приходу більшовиків на Галичину. З перших днів у монастирі дівчина справила чудове враження, була дуже мила і завжди усміхнена. Усі любили її через простодушність, щирість, покірність, та веселість вдачі, готовність послужити, допомогти іншим сестрам, задовільнялася малим, усі обов'язки завжди виконувала точно, була працьовита й відповідальна.

4 листопада 1938 року Ольга прийняла облечення (монаший одяг), взявши собі монаше ім'я Тарсикія, а невдовзі й перші обіти. Мала за обов'язок відповідати за робітню в монастирі, за фірту у новіціатському домі, працювала у господарській школі вчителькою крою та шиття.

Життя с. Тарсикії було наповнене молитвою й любов'ю до Бога та ближніх. Завдяки цій любові Тарсикія відзначалася особливими чеснотами, які були правдивим свідченням про стан її душі та вповні відданої посвяти Богові, її поведінка виявляла глибоку злуку з Творцем. Сестра любила робити приємність іншим сестрам, була тихою, спокійною, терпеливою, веселою і ввічливою.

Так ця скромна, покірна та співчутлива монахиня розпочала своє життя та служіння у монастирі служебниць. Вона "вчила кандидаток молитов, духовних вправ, культури поведінки, пристосування до життя у спільноті згідно з приписами уставів згромадження. Усі свої зауваження-навчання завжди давала з любов'ю та усмішкою, щоб нікого не вразити. Сама вона була взором правдивої Служебниці.

Кандидатура та новіціят с. Тарсикії припали на важкі воєнні часи. У вересні 1939 року до Кристинополя прийшли радянські війська. Неподалік монастиря проходила бойова лінія, увесь час відбувалися бомбардування, а тому сестри змушені були переховуватися в інших місцях. Про початок війни, що його пережила сестра Тарсикія та монастир, вона оповідає у листі до своїх батьків 2 вересня 1941 р.: "Багато тут пережилося: війна, бомби, кулі, а ще до того тепер був сам фронт. На самій границі мешкали, бачили початок війни і переживали ці страшні хвилі, коли большевики кидали безнастанно бомби. Деколи сподівалися більше смерті, як життя".

Її життя має стати прикладом для нашого життя, її служіння маємо продовжити своїм служінням, а смерть та святість мають закликати нас до святості.

Багато сестер, які перебували разом з с. Тарсикією у часи цих лихоліть, засвідчують її обітницю перед наступом більшовиків на руки свого духовного провідника о. Володимира Ковалика ЧСВВ, згідно якої жертвує своє життя за навернення Росії, а також за святу католицьку віру.

4. Смерть с. Тарсикії

У першому наступі 1939 року більшовики кинули бомбу на монастир, але тоді жертв не було. Сестри пережили це лихоліття, хоча й монастир зазнав великих втрат. У 1943—1944 роках, коли радянські війська почали все ближче підходити до Західної України, сестер почали готувати до того, що можуть настати переслідування. Той, хто хотів, міг покинути монастир і піти додому, але, за свідченням сестри Дарії Градюк, ні одна монахиня не скористалася цим.

Ранком 17 липня 1944 р. вже було відчутно, що воєнні дії невдовзі розпочнуться, а ввечері цього ж дня розпочалось бомбардування. 50 сестер змушені були спуститись у схованку, яку заздалегідь приготували. На їх устах і далі не вмовкали слова молитви. Вони з вірою та відданістю Богові покладались на Його Провидіння, а серед них і с. Тарсикія.

Бомбардування не оминуло монастир Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Декілька снарядів влучило у монастирські будівлі, а інші впали на території монастиря. На ранок 18 липня 1944 року бойові дії стихли, а сестри почали готуватися до Св. Літургії, яку кожного дня до них приходив служити магістр новіціяту о. Йосиф Загвійський.

Родинний дім став для неї ідеальним місцем, щоб відчути Боже покликання, зрозуміти свою життєву дорогу в напрямку Бога, на яку вона вже невдовзі стала.

Про смерть Тарсикії сестри-очевидці згадують так: "То було вже так над ранком, чекали ми, що прийде отець магістр на Службу Божу, десь тут почули дзвінок, хвіртка задзвонила. Сестра вийшла ... якраз більшовик встрілив і застрілив одну нашу сестру ... Вона навіть не дійшла до брами".

Питання, чому с. Тарсикія не впустила військових, вияснює с. Дем'яна Чепіль у спогадах про сам момент смерті блаженної, яка була очевидцем цього. Усі сестри ще були у пивниці, а "...в домі залишилися тільки я, с. Дем'яна, с. Марія Бородієвич і с. Тарсикія. Несподівано військовий задзвонив до фірти. Ми зірвались на дзвінок, але с. Тарсикія випередила мене, побігла перша. Нагло спостерегла, що немає ключа до фірти, обернулась і попросила с. Марію про ключ. У тій хвилині військовий через віконце брами стрілив з автомату, пробивши голову с. Тарсикії. Вона — на моїх очах — відразу впала".

Смерть блаженної Тарсикії знаменувала початок "нової доби" для Греко-Католицької Церкви. Так почалося "визволення" Західної України від німецьких загарбників, від спокою та життя, "визволення" УГКЦ від існування, шляхом возз'єднання з РПЦ.

Сестра Тарсикія відчувала свою близьку смерть. Кілька днів пред тим говорила, що є чомусь неспокійна, боїться. Напередодні, будучи в церкві, висповідалася, а також багато часу провела в молитві.

Увійшовши до підвалу, більшовики побачили тіло с. Тарсикії. "Старшина здивовано запитав: "Хто це зробив?" Тоді один з них признався: "Це я її забив." На питання настоятельки с. Моніки Болести, навіщо він це зробив, відповів: "Тому, що вона монашка".

Беззаперечно можна сказати, що вмерти с. Тарсикія була готова завжди. Вона часто приступала до святих Тайн — Сповіді та Євхаристії. Жила так, що кожна хвилина її життя була віддана у руки Христа, проведена у святості та любові Того, Хто прийняв її чисту непорочну душу у вічну радість Царства Отця.

Неподалік монастиря був цвинтар, але поховати там с. Тарсикію не було змоги, бо воєнні дії й надалі не припинялись. Тому її було поховано у монастирському городі біля статуї Матері Божої. На похороні були навіть ті, що її вбили.

Смерть Сталіна у 1953 р., короткотривале правління Берії та прихід до влади Хрущова у 1956 р. спричинили початок "відлиги" у політичному становищі країни. Із таборів відпущено частину політв'язнів. З Сибіру, Казахстану, Мордовії та інших місць заслань почали повертатися священики, єпископи, які підсилили діяльність підпільної Греко-Католицької Церкви.

Кандидатура та новіціят с. Тарсикії припали на важкі воєнні часи. У вересні 1939 року до Кристинополя прийшли радянські війська. Неподалік монастиря проходила бойова лінія, ввесь час відбувалися бомбардування, а тому сестри змушені були переховуватися в інших місцях.

Вся ця політична ситуація також якоюсь мірою посприяла тому, що стало можливим перенести тлінні останки преподобної Тарсикії із Кристинополя до Львова, де її перехоронили на спільній могилі Сестер на Личаківському цвинтарі.

Так події ІІ-ої Світової війни 1944 року зруйнували нормальне монастирське життя. Будівлі згоріли, а сестри внаслідок цього залишились без приміщень, де могли б жити. Тимчасовий захист та притулок надали їм оо. Василіяни, але вже невдовзі сестри пересилилися до будинку св. Йосифа. Це був колишній дитячий садок (захоронка) із пральнею поряд, який тепер став притулком для новіціяту Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, що на цей час нараховував 49 членів.

На початку весни 1946 року вже було видно, що радянська влада не дозволить існувати цьому монастирю, оскільки заходи ліквідації Української Греко-Католицької Церкви набирали все нових розмахів. Після "Львівського собору" та арешту єрархії Церкви влада заповзялася за монастирі. "8 травня 1946 року почалися останні дні новіціату. Сестри прощалися з рідними руїнами і назавжди поливали їх рясними сльозами, беручи з собою частку того духа, що панував у цьому домі..." Монастир припинив свою діяльність. Деякі сестри розійшлись по роботах, інші продовжували свою діяльність за кордоном, чекаючи того Богом благословенного часу, коли всі вони зможуть знову зійтися до монастиря, де залишилась лише с. Тарсикія як свідок вірності та досконалості християнського життя і смерті ради Христа.

На прикладі життя та служіння блаженної Тарсикії Мацьків можемо побачити коротку історію Кристинопільського монастиря Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Це своєрідна мікроісторія монашого зромадження, яка показує часи розквіту, діяльності та знищення новіціату служебниць у Кристинополі. Подібна доля спіткала й інші, як чоловічі, так і жіночі монастирі Греко-Католицької Церкви. Життя блаженної Тарсикії та її перебування у монастирі передували початку гонінь та переслідувань Церкви, а її смерть знаменувала надію радянської влади на смерть непокірної Церкви.

Блаженна Тарсикія власним життям засвідчила вірність Христові та Його Церкві, якій всеціло присвятила себе. Своєю смертю дала свідчення любові, а життям — свідчення святості. Показала, що святість не є чимось можливим лише для обмеженого кола людей первісного християнства, але й для людей сучасності. її життя має стати прикладом для нашого життя, її служіння маємо продовжити своїм служінням, а смерть та святість мають закликати нас до святості. Нехай заступництво сестри Тарсикії дасть усім нам жертовної любові та запалу до святості у сучасному світі, чого усі так потребуємо.


Підготував Роман СИРОТИЧ
Братство "Введення в храм Пресвятої Богородиці"

RAM counter
додому
написати вебмайстру http://www.sokal.lviv.ua
Всі права застережено 2005
16:42, 28 березня 2024 року
При передруці інформації у друкованому або електронному вигляді, посилання на Сокаль і Сокальщина обов'язкове.
Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних та інформаційних повідомлень і не завжди поділяє погляди авторів публіцистичних матеріалів
+380686916567