Любов Хомин
м.Белз.

ТУТ ІСТОРІЯ КОЖНОМУ ДИВИТЬСЯ В ВІЧІ...

На лівому березі р.Солокії розкинулось старовинне місто Белз. Воно є не лише найдавнішим містом Галичини, але одним з найдавніших у Східній Європі. На території нашого міста ще в дохристиянські часи жили кельти. Про це свідчать архелогічні знахідки. Вчені їх датують 500 р. до н.е. Про наявність кельтів свідчить скарб золотих монет, знайдених в селі Скоморохи поблизу Сокаля. Такі слова, як pels (що означає вода, потічок), Дунаєвець, Сян, Стир, щит, літо, слуга, лич - кельтського походження. Приблизно 150 року н.е. на території нашого краю з'являються германські племена. Їх було декілька груп - бастарни, вандали, скіри. Тут вони жили до приходу готів. Крім цих племен, в Белзькій землі жили і слов'яни. Отож тут стикалися слов'янські і германські племена. В II-IV ст. почалось розселення слов'ян. З писемних джерел дізнаємося, що на півдні Волині, куди входила Белзщина, жило слов'янське плем'я дулібів. В VII ст. в них відбувається процес розпаду первіснообщинного ладу, появи майнової нерівності, класів, потім - держави. Вона називалась Червенські городи. Такі історики, як Масуді, Ян Длугош відносять до неї і Белз. Поряд з Червенськими городами виникають інші держави - Польща, Чехія, Київська Русь.

У 981 р. київський князь Володимир Великий здійснив похід на захід і завоював Червенські городи, приєднав їх до Київської Русі. Згодом подарував цей край своєму синові Всеволодові. Після смерті Володимира польський князь Болеслав Хоробрий захопив ці землі і приєднав до Польщі.

У 1030 р. київський князь Ярослав Мудрий відвоював Белз. Літописець Нестор про ці події записав так: "1030 р. Ярослав взяв Белз". Цю дату вважають першою писемною згадкою про місто.

Щоб закріпити за собою відвойовану територію, Ярослав засновує ряд укріплених поселень - Всеволож, Варяж, Русин.

Дискусійним залишається сьогодні питання щодо походження назви міста. Найвірогіднішою є гіпотеза про походження назви Белз від слів "бевз", "бевза", що означає важкодоступне болотяне місце. Теофіл Коструба вважав, що назва міста походить від слова кельтського походження "pels", яке означає потічок.

Наступна літописна згадка про Белз належить аж до 1150 р. Тоді галицький князь Володимир Володаревич під час війни з Ізяславом Мстиславовичем перебував біля Белза.

1170 року Белз став столицею окремого князівства. Першим белзьким князем був Всеволод. Після його смерті князівство розділили між собою два сини: Белз успадкував Олександр, Червен-Всеволод. Згодом Олександр вступив в боротьбу з Данилом Галицьким за владу у Галицько-Волинському князівстві. У цьому змаганні переміг Данило, і Белзька земля перейшла до нього та його нащадків.

У 1241 р. Белз був зруйнований монголо-татарами, вціліла тільки ікона Богородиці, яка з цього часу прославилася як чудотворна. Монголо-татарська навала спричинила до занепаду Белза, але він зберіг за собою статус княжої столиці.

Після смерті останнього галицько-волинського князя Юрія-Болеслава Тройденовича Белзьке князівство стало об'єктом боротьби між Польщею, Литвою і Угорщиною, які по черзі господарювали тут. Найдовше місто знаходилось у складі Польського королівства.

У 1377 р. васал угорського короля Людовика Владислав Опольський надав місту Магдебурзьке право. В 1509 р., після чергового спалення татарами, Белз отримав підтвердження Магдебурзького права та ряд привілеїв, які сприяли бурхливому розвитку міста. Швидкими темпами розвивалось ремесло, торгівля, будівництво, зміцнено міські фортифікації.

У 1590 р. в Белзі відбувся перший з'їзд православних єпископів, присвячений обговоренню умов прийняття унії. Відомо, що православних і католицьких церков тут налічувалося 17 і 2 синагоги. З XVIII ст. єврейська громада Белза була найчисельніша, якою керувала династія Роках. Соломон Роках став одним із засновників династії белзьких хасидів. Белзька синагога була священним місцем хасидів. Згідно з їх повір'ям, саме з Белза має розпочатись другий прихід бога Ягве.

З 1951 р. Белз перебуває в складі Радянської України, де йому приготовлена доля провінційного містечка. Через близькість до кордону місто зовсім не розвивалось, було закинуте на задвірки історії.

Важко знайти в Європі таке містечко, яке б мало стільки релігійних святинь. Белз подарував світові відомого театрального художника і живописця Федора Якимовича, співачку Михайлину Жорську, першого московського митрополита і святого Петра Ратенського і світову святиню - ікону Пресвятої Богородиці Ченстоховської, вивезеної з міста 1382 р. Владиславом Опольським.

На жаль, не всі святині збереглися до сьогоднішнього дня. Одні не пережили пожеж, інші - ворожих набігів, а в радянські часи церкви були сплюндровані, знищені комуністичними активістами. Іноземні загарбники хотіли панувати в нашому краї, не просто поневолити гордих нащадків бужан, а перетворити їх на слухняних і безмовних рабів. А тому старалися вбити в людей віру, знищити їх святині, релігію, переписати історію. Адже відомо, що народ, який не знає свого минулого, не має й майбутнього.

Мовчазні і похмурі свідки минулої слави Белза повільно і гордо вмирали. Кожні 30 хвилин відмірював їм час годинник на міській ратуші, а зверху мовчки спостерігав за всім мозаїчний святий Миколай. Вмирали не від ворожих набігів, не від вогню, а через людську некомпетентність і черствість.

Та марними виявилися намагання ворогів нації, не вдалося їм зломити національного духу. Все частіше люди повертаються до свого історичного минулого, до своїх коренів.

Найшлися небайдужі городяни і в нас, ті, хто розуміє і знає історичну цінність сивих руїн.

Як наслідок їх клопіткої роботи, у грудні 2001 р. у місті створено історико-культурний заповідник на базі історичної та культурної спадщини трьох народів, що жили тут,- українців, поляків, євреїв.

Поступово патріарх міст Львівщини відкриває свої тисячолітні таємниці. З початком ремонтно-реставраційних робіт по відтворенню ратуші була відкрита друга частина підвального склепіння. Найдивовижніше було попереду. Виявляється, в середині вежі на стіні була цікава і дуже красива, яскрава фреска із зображенням отців-домініканів. Раніше ратуша була складовою комплексу монастиря о.о.Домініканів. Монастир діяв до 1785 р. Коли Белз відійшов до Австро-Угорщини, монастир був ліквідований. А в монастирські келії у 1802 р. була переведена міська адміністрація.

На території міста знаходиться одна з найдавніших українських дерев'яних сакральних пам'яток - церква св.Параскеви.

Найзагадковішою пам'яткою залишається цегляна споруда, звана "Аріанською вежею", збудована 1606 р. Невідомим залишається і призначення її, і назва. Будівля чекає на свою реставрацію і тих, хто відкриє її таємниці.

Свої таємниці криють давні цеглини, кожен клапоть землі.

Стараннями працівників заповідника, особливо його директора Надії Калиш, поступово відкривається завіса таємничості, світ знайомиться з унікальністю Белза.

Вже в січні 2005 р. вийшов фотоальбом "Белз", на презентацію якого приїхали його автори - історики Оксана Бойко і Василь Слободян, директор видавництва "Літопис" Михайло Комарницький, а також гості з польського міста-побратима Долгобичува.

14 жовтня жителі міста будуть святкувати 1000-ліття Белза. До цієї дати планується здійснити багато заходів по відновленню історико-культурної спадщини міста. Знаменно, що буде перенесено лазерну копію найбільшої святині белзчан - ікону Матері Божої Ченстоховської з Ясної гори, яка була вивезена зі свого місця ще XIVст.

Радіє серце, душа переповнена емоціями, що рідне місто ожило, що позбулося штампу неперспективного. Історичне багатство Белза стане доробком туристів, поповнить духовну скарбницю української культури. І перші кроки в цьому напрямку вже зроблені. Минулого року заповідник брав участь у Міжнародному інвестиційному ярмарку у Львові, і вже знайшлися зацікавлені інвестори.

Ми щиро віримо, що всі плани будуть реалізовані і місто поверне собі минулу славу.